Рефераты
Видео уроки
ВУЗы Украины
Мир
Рефератов
Рефератов
Отзывы о ВУЗах
Каталог одежды
Клиники Киева
|
Большая база бесплатных русских и украинских рефератов
Доклады, сочинения, контрольные работы, экзаменационные билеты и шпаргалки/шпоры Коллекция курсовых и дипломных работ для студентов |
Рефераты по Фінанси
Податкова система та податкова політика України на сучасному етапі
У більшості країн світу податки є “ефективним знаряддям державної політики” відносно життєдіяльності суспільства, а саме: перерозподілу ВВП у соціальному, віковому, територіальному, галузевих аспектах компенсації недоліків ринкових механізмів, розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами, заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, анти циклічного регулювання економіки, підтримання рівня зайнятості, стабілізації ринкової кон’юнктури.
Податкова система в кожній країні є однією із стрижневих основ економічної системи .Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини.
Формування доходної частини бюджету є важливим видом діяльності будь-якої держави. Україна не є винятком. Процес приватизації державної власності і становлення ринкових відносин протягом останніх років суттєво змінили зміст фінансових ресурсів державного бюджету, все більшого значення набувають податкові методи акумуляції їх. Податки стають не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але й важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення соціальної сфери.
Що ж таке податки і коли вони виникли?
Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності монарха, доходи якого служили одночасно й доходами держави. Це були приватно-правові, а не публічно-правові доходи.
Іншим джерелом державних доходів виступали регалії – доходні прерогативи казни, певні галузі виробництва, види діяльності тощо приймались у виключне користування казни і виключалися з суспільного обороту, із сфери діяльності населення.
Основними видами регалій були:
- “безхазяїна регалія” – все, що не мало хазяїна, оголошувалось такими, що належить казні. Це природні явища, як, наприклад, вітер, що тягло за собою встановлення держаної монополії на вітряні млини. Такими ж предметами регалії були вода та надра;
- митна регалія реалізовувалась реалізовувалась шляхом встановлення зборів за право проїзду територією і стала прообразом митних платежів;
- судова регалія – це здійснення правосуддя тільки державою. Судові штрафи, мито. Доходи від конфіскацій у різні часи були джерелом доходів;
- монетарна регалія – це право чеканити монету;
- інші види регалій.
Регалії стали перехідним ступенем до податків. Головними передумовами виникнення податків є перехід від натурального господарства до грошового та виникнення держави.
Податки як джерело доходів державного бюджету не нараховують і двохсот років. Поняття податок першим розкрив А. Сміт у роботі “Про багатство народів” (1770 р.). За його словами “податок – це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати”.
Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Крім податків, до бюджетів надходять добровільні, благодійні внески, збори, мито, інші обов`язкові платежі.
Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили. Основними характерними особливостями податку є те, що він:
- стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;
- має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротний. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов`язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;
- на відміну від інших обов`язкових платежів може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;
- категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов`язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;
- виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов`язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу.
Держава мусить мати бюджет із стабільними джерелами надходжень, роль яких виконують, у першу чергу, податки. Суть податків, мета і функції їх визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завданнями держави.
В цій роботі буде висвітлено, яка існує податкова система в Україні та податкова політика на сучасному етапі.
1. Податки – обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, що їх вносять як окремі особи, так і підприємства різних форм власності.
Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. За економічним змістом – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер – від платників до держави.
У фінансовій термінології застосовуються п`ять термінів, що відображають платежі державі – плата, відрахування і внески, податок, збір. Причому в окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття.
Плата (відповідає на запитання “за що?”) передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою (плата за воду тощо). Розмір плати залежить від кількості ресурсів, що використовуються, а надходження плати саме державі визначається державною власністю на ці ресурси. Якщо держава втратить право власності на них, то вона втратить і ці доходи.
Відрахування і внески (відповідає на запитання “на що?”, “від чого?”) передбачають цільове призначення платежів. Воно може бути частковими (відрахування), тобто встановленим згідно з економічним змістом платежів, або повним (внески), коли витрачання коштів у повному обсязі проводиться тільки за цільовим призначенням. Наприклад., часткове цільове призначення мають відрахування на геологорозвідувальні роботи, а повне цільове призначення є відрахування і внески у різні позабюджетні цільові фонди – внески у Пенсійній фонд та Фонд соціального страхування, внески у фонд сприяння зайнятості населення та ін.
Податки(відповідає на запитання “для чого?”) встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак, якщо їх розглядати сукупно, то прикмети плати і відрахувань видно досить чітко.
Особливою формою податкових платежів є збори. На відміну від податків, які мають характер регулярних надходжень, збори є платежами разового, випадкового і незначного за розмірами характеру.
Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції – розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов`язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію.
Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але, головне, – надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. Економічна функція податків полягає в тому, що за їх допомогою. Держава впливає на процес відтворення, стимулює або стримує темпи розвитку окремих підприємств, галузей і економіки в цілому. Регулююча функція податків полягає у їх впливі на різні сторони діяльності їх платників.
Постійність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки.
Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі.
Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі необхідна для забезпечення достатні ними доходами всіх ланок бюджетної системи. Без цього виникає потреба в значному перерозподілі коштів між бюджетами, що зменшує рівень автономності кожного бюджету, ступінь регіонального самоврядування і самофінансування.
Елементами системи оподаткування є:
1. Суб`єкт, або платник податку – це та фізична або юридична особа, яка безпосередньо його сплачує.
2. Об`єкт оподаткування – предмет, який оподатковується ти або іншим податком (майно, доход, товари).
3. Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об`єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об`єкт оподаткування. Наприклад, оцінка земельної ділянки при оподаткуванні проводиться в гектарах, сотих гектара і т. ін. Чим більші розміри об`єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосереднім – при оцінці доходів і опосередкованим – при оцінці тієї ж земельної ділянки ( за ринковою чи нормативною ціною), майна і т. ін.
4. Джерело сплати оподаткування – доход платника з якого він сплачує податок.
5. Податкова ставка – законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують такі підходи до встановлення податкових ставок:
- універсальний ( для всіх платників встановлюється єдина податкова ставка);
- диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок).
За побудовою ставки бувають:
- тверді ( встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні). Вони бувають:
а) фіксовані – встановлені конкретних сум;
б) відносні – визначені відносно до певної величини (наприклад., у процентах до мінімальної заробітної плати).
- процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види:
а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування;
б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування:;
в) регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування.
6. Податкова квота – це частка податку платника, яка може бути визначена як в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.
Класифікація податків. Традиційно класифікацію податків проводиться за наступними ознаками:
1. Залежно від рівня державних структур.
2. Залежно від форми оподаткування.
3. Залежно від економічного змісту об`єкта оподаткування.
4. Залежно від способу оподаткування.
5. Залежно від способу зміни податкових ставок.
6. Залежно від платника.
7. Залежно від джерела сплати.
Залежно від рівня державних структур. Податкова система формується як на державному так і на регіональному рівнях. Залежно від рівня встановлення податки поділяються на загальнодержавні(ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток підприємств податок на доходи фізичних осіб, державне мито, податок на нерухоме майно, плата за землю та інші) та місцеві. Місцеві податки й збори – це податок з реклами, готельний збір, курортний збір та інші. Механізм їх справляння і порядок сплати встановлюється сільськими і міськими радами відповідно до переліку, і в межах граничних ставок, визначених законодавством України. Суми цих податків і зборів зараховуються на місцевому бюджеті.
Залежно від форми оподаткування податки бувають прямі (ПДВ, податок на прибуток підприємств та інші) непрямі ( ПДВ, акцизний збір, державне мито, плата за землю). Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно платника. Непрямі податки включаються у вигляді надбавкою цін товарів і оплачуються споживачем. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою і самим платником, який безпосередньо вносить платежі до бюджету. При непрямому оподаткуванні суб`єктом податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою і платником (споживачем товару чи послуги). Прямі податки поділяються на реальні і особові. Реальні податки сплачують з окремих видів майна, а особові встановлюються у вигляді податків на доходи. Непрямі податки поділяються на акцизи і мито.
Залежно від економічного змісту об`єкта оподаткування податки поділяються на: податок на доходи, податки на споживання, податки на майно(сплачується не один раз, а постійно поки майно перебуває у власності платника податків).
Залежно від способу оподаткування податки бувають:
- розкладні, тобто встановлюється загальна сума потреби держави в доходах, яка розподіляється між територіальними одиницями і на нижчому рівні між платниками податків;
- окладні, такі податки, що спочатку встановлюється ставки податку, а потім розмір податку для кожного платника і загальна сума податку формується як сума окремих платежів.
Залежно від способу зміни податкових ставок податки бувають: фіксовані або пропорційні, прогресивні, регресивні.
Залежно від платника:
- податки з юридичних осіб (податок з прибутку підприємств, ПДВ, акцизний збір);
- податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок з промислу, курортний збір);
- змішані податки (податки з власників транспортних засобів, плата за землю).
Залежно від джерела сплати: податки, що фінансуються за рахунок виручки від реалізації продукції(акцизний збір, ПДВ); податки, що включають відрахування на соціальне та пенсійне страхування); податки, що сплачуються за рахунок прибутку (податок на майно, плата за землю).
Отже, можна сказати, що податки відіграють важливу роль у функціонуванні держави, тому що вони є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень. Розглянуті елементи системи оподаткування лежать в основі побудови механізму стягнення податків, тому оволодіння податковою роботою потребує чіткого, повного й точного розуміння податкової термінології. Синхронне ведення податкової роботи на всіх рівнях можливе тільки при однозначному тлумаченні елементів системи оподаткування усіма її суб`єктами.
2. Податкова система – це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов`язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також принципи і методи їх стягнення.
Принципи побудови податкової системи визначені у ст. 3 Закону України “Про систему оподаткування” від 17 лютого 1997р.:
1. Стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції.
2. Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;
3.Обов'язковість – впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.
4. Рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи.
5. Рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
6. Соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи.
7. Стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
8. Економічна обгрунтованість – встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами.
9. Рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат.
10. Компетенція – встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.
11. Єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг.
12. Доступність–забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).
До цього закону включено як податки, так і ніші обов`язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві. У складі податкової системи України нині переважають прямі податки: в 1997 р. 47% проти 44% непрямих. Основними видами податків виступають податки на додану вартість – 35%, на прибуток підприємств – 26% і на доходи фізичних осіб – 15%.
Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків Податки в державі – не самоціль. З позиції організації її фінансової діяльності вони вторинні відносно видатків. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї призводить до наслідків більш тяжких, ніж високий рівень оподаткування. Ідеться про інфляцію, яка по суті справи також є прихованою формою оподаткування. Особливість інфляції полягає в тому. Що це відкладені на завтра податки, однак завтра доведеться платити значно більше, ніж сьогодні. Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності. По-перше, права держави на доходи залежать від форми власності – державної чи приватної. При державній власності не тільки майно підприємств, а й створювані на них доходи належать державі. Вона вирішує, яку частку цих доходів зосередити в бюджеті, а яку залишити трудовим колективам. Це незаперечне право власника, яким довгий час і користувалася держава. По-друге, форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних фізичних і юридичних осіб. Особливості ж формування доходів мають враховуватися при встановленні об`єкта оподаткування. І, нарешті, вихідні принципи побудови податкової системи. До них належать: формування доходів бюджету переважно в процесі перерозподілу створеного в суспільстві валового національного продукту; встановлення рівноцінних прав і зобов`язань перед бюджетом для всіх платників; свідоме і цілеспрямоване застосування податків як фінансових інструментів регулювання соціально-економічних пропорцій у суспільстві.
2.1. Податок на додану вартість (ПДВ) – непрямий податок на додану вартість, яка створюється на всіх стадіях виробництва та обігу. Він включається в ціну у вигляді надбавки до ціни товару, робіт, послуг і повністю оплачується кінцевим споживачем товарів, робіт та послуг. Він є формою перерахування до бюджету частини доданої вартості, що створюється на всіх стадіях виробництва та обороту і визначається як різниця між вартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та вартістю матеріальних витрат, віднесених на затрати виробництва і обороту. ПДВ є одним із різновидів універсальних акцизів. Має широку базу оподаткування тому забезпечує стійкі надходження до бюджету які не залежать від змін вибору товарів покупцями та асортименту реалізованих товарів.
Визначення доданої вартості дає можливість обчислити всі ті податки, які дана господарська одиниця сплатила при купівлі товарів, робіт, послуг. Додана вартість – це створений дохід або вартість чистої продукції. У цьому випадку вона визначається шляхом сумування її складових елементів заробітної плати, процента, ренти, прибутку.
Платниками податку є всі юридичні й фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України. Фізичні особи, обсяг продажу в яких не перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів, звільняються від сплати податку.
Об`єктом оподаткування є операції платників податку з:
- продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції зі сплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;
- ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції, з ввезення (пересилання0 майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;
- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (робіт) для їх споживання за межами митної території України.
Відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997р. об`єкти оподаткування за ставкою 20%, а також податок обчислюється за нульовою ставкою.
Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з:
- продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України;
- продажу робіт (послуг), призначених для використання за межами митної території України;
- надання послуг з туризму на території України щодо продажу за межами України безпосередньо або при посередництві нерезидентів із застосуванням безготівкових розрахунків;
- продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах) відповідно до порядку, встановленого Кабміном України;
- надання транспортних послуг по перевезенню пасажирів та вантажів за межами митного кордону України.
Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумою податку, одержаного від покупців за реалізовані товари, роботи, послуги (податкове зобов`язання) і сумами податку, сплаченими або підлягають сплаті постачальникам за виконані роботи, послуги, придбані матеріальні ресурси. Паливо, вартість яких спрямована на витрати виробництва та обігу відповідно до основних положень про склад витрат, та податку за придбані та введені в експлуатацію основні виробничі фонди і взяті на облік нематеріальні активи (податковий кредит). Для знаходження суми ПДВ перш за все необхідно визначити базу оподаткування. Система справляння ПДВ представлена на схемі 1.
Включення ПДВ ціни проводиться за такою формулою (С – собівартість, П – прибуток, АЗ – акцизний збір):
ПДВ = ((С+П+АЗ) *20) /100
Отже, податок на додану вартість (ПДВ) є видом універсального акцизу, який встановлюється за єдиною ставкою до всього обороту, який вилучає до бюджету частину доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва і обігу. Основним документом, що регламентує на сьогодні в Україні порядок обчислення ПДВ є Закон України від 3.04.97р. №168/97-ВР “Про податок на додану вартість”.
2.2 Акцизний збір – один із непрямих податків, що включається до ціни товарів. Встановлюється, як правило, на високорентабельні товари і стягується за ставками, диференційованими за окремими групами товарів.
Платниками акцизного збору є:
- суб`єкти підприємницької діяльності, а також їх філій, відділення (інші відокремлені підрозділи) – виробники підакцизних товарів(послуг) на митній території України, у тому числі, з давальницької сировини;
- нерезиденти,оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи.
7. Стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
8. Економічна обгрунтованість – встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами.
9. Рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат.
10. Компетенція – встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.
11. Єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг.
12. Доступність–забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).
До цього закону включено як податки, так і ніші обов`язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві. У складі податкової системи України нині переважають прямі податки: в 1997 р. 47% проти 44% непрямих. Основними видами податків виступають податки на додану вартість – 35%, на прибуток підприємств – 26% і на доходи фізичних осіб – 15%.
Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків Податки в державі – не самоціль. З позиції організації її фінансової діяльності вони вторинні відносно видатків. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї призводить до наслідків більш тяжких, ніж високий рівень оподаткування. Ідеться про інфляцію, яка по суті справи також є прихованою формою оподаткування. Особливість інфляції полягає в тому. Що це відкладені на завтра податки, однак завтра доведеться платити значно більше, ніж сьогодні. Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності. По-перше, права держави на доходи залежать від форми власності – державної чи приватної. При державній власності не тільки майно підприємств, а й створювані на них доходи належать державі. Вона вирішує, яку частку цих доходів зосередити в бюджеті, а яку залишити трудовим колективам. Це незаперечне право власника, яким довгий час і користувалася держава. По-друге, форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних фізичних і юридичних осіб. Особливості ж формування доходів мають враховуватися при встановленні об`єкта оподаткування. І, нарешті, вихідні принципи побудови податкової системи. До них належать: формування доходів бюджету переважно в процесі перерозподілу створеного в суспільстві валового національного продукту; встановлення рівноцінних прав і зобов`язань перед бюджетом для всіх платників; свідоме і цілеспрямоване застосування податків як фінансових інструментів регулювання соціально-економічних пропорцій у суспільстві.
2.1. Податок на додану вартість (ПДВ) – непрямий податок на додану вартість, яка створюється на всіх стадіях виробництва та обігу. Він включається в ціну у вигляді надбавки до ціни товару, робіт, послуг і повністю оплачується кінцевим споживачем товарів, робіт та послуг. Він є формою перерахування до бюджету частини доданої вартості, що створюється на всіх стадіях виробництва та обороту і визначається як різниця між вартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та вартістю матеріальних витрат, віднесених на затрати виробництва і обороту. ПДВ є одним із різновидів універсальних акцизів. Має широку базу оподаткування тому забезпечує стійкі надходження до бюджету які не залежать від змін вибору товарів покупцями та асортименту реалізованих товарів.
Визначення доданої вартості дає можливість обчислити всі ті податки, які дана господарська одиниця сплатила при купівлі товарів, робіт, послуг. Додана вартість – це створений дохід або вартість чистої продукції. У цьому випадку вона визначається шляхом сумування її складових елементів заробітної плати, процента, ренти, прибутку.
Платниками податку є всі юридичні й фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України. Фізичні особи, обсяг продажу в яких не перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів, звільняються від сплати податку.
Об`єктом оподаткування є операції платників податку з:
- продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції зі сплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;
- ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції, з ввезення (пересилання0 майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;
- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (робіт) для їх споживання за межами митної території України.
Відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997р. об`єкти оподаткування за ставкою 20%, а також податок обчислюється за нульовою ставкою.
Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з:
- продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України;
- продажу робіт (послуг), призначених для використання за межами митної території України;
- надання послуг з туризму на території України щодо продажу за межами України безпосередньо або при посередництві нерезидентів із застосуванням безготівкових розрахунків;
- продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах) відповідно до порядку, встановленого Кабміном України;
- надання транспортних послуг по перевезенню пасажирів та вантажів за межами митного кордону України.
Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумою податку, одержаного від покупців за реалізовані товари, роботи, послуги (податкове зобов`язання) і сумами податку, сплаченими або підлягають сплаті постачальникам за виконані роботи, послуги, придбані матеріальні ресурси. Паливо, вартість яких спрямована на витрати виробництва та обігу відповідно до основних положень про склад витрат, та податку за придбані та введені в експлуатацію основні виробничі фонди і взяті на облік нематеріальні активи (податковий кредит). Для знаходження суми ПДВ перш за все необхідно визначити базу оподаткування. Система справляння ПДВ представлена на схемі 1.
Включення ПДВ ціни проводиться за такою формулою (С – собівартість, П – прибуток, АЗ – акцизний збір):
ПДВ = ((С+П+АЗ) *20) /100
Отже, податок на додану вартість (ПДВ) є видом універсального акцизу, який встановлюється за єдиною ставкою до всього обороту, який вилучає до бюджету частину доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва і обігу. Основним документом, що регламентує на сьогодні в Україні порядок обчислення ПДВ є Закон України від 3.04.97р. №168/97-ВР “Про податок на додану вартість”.
2.2 Акцизний збір – один із непрямих податків, що включається до ціни товарів. Встановлюється, як правило, на високорентабельні товари і стягується за ставками, диференційованими за окремими групами товарів.
Платниками акцизного збору є:
- суб`єкти підприємницької діяльності, а також їх філій, відділення (інші відокремлені підрозділи) – виробники підакцизних товарів(послуг) на митній території України, у тому числі, з давальницької сировини;
- нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів(послуг) середньо або через їх постійні представництва, чи осіб, які прирівнюються до них згідно із законодавством;
- будь-які суб`єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;
- фізичні особи – резиденти або нерезиденти, які ввозять і пересилають підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного перевезення (пересилання) для
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | след. → |
