Рефераты
Видео уроки
ВУЗы Украины
Мир
Рефератов
Рефератов
Отзывы о ВУЗах
|
Большая база бесплатных русских и украинских рефератов
Доклады, сочинения, контрольные работы, экзаменационные билеты и шпаргалки/шпоры Коллекция курсовых и дипломных работ для студентов |
Рефераты по Фінанси
Валютно-курсова політика центрального банку
Валютно-курсова політика центрального банку
Валютно-курсова політика центрального банку держави є складовою частиною його грошово-кредитної політики, а отже, і загальної державної макроекономічної політики. Напрям зміни валютного курсу національної грошової одиниці впливає на результати економічної діяльності та виконання боргових зобов’язань. Так, девальвація національної грошової одиниці є сприятливою для діяльності експортерів і розрахунків по внутрішніх боргах. В той же час ревальвація сприяє діяльності імпортерів і здійсненню розрахунків по зовнішніх боргах.
Завданням валютно-курсової політики держави є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності національних грошей. Це виражається в підтримці стабільного валютного курсу національної грошової одиниці держави.
Основою стабільності національної грошової одиниці є забезпечення на валютних ринках відповідності між пропозицією та попитом на валюту. З цією метою центральний банк може викуповувати надлишкову (відносно попиту) пропозицію валюти для поповнення своїх валютних резервів і за їх рахунок задовольняти недостатню пропозицію валюти. Стабільність багатьох національних валют значною мірою поясняються наявністю у центрального банку держави великих валютних резервів. Для підтримки стабільності національної грошової одиниці використовуються також монетарні інструменти центрального банку, операції на відкритому ринку, методи валютного контролю та валютного регулювання. Отже, проведення валютно-курсової політики має такі складові, як:
- режим курсоутворення;
- підтримка валютних резервів центрального банку на рівні, необхідному для забезпечення стабільності національної валюти;
- зміна ставки рефінансування та норм обов’язкового резервування коштів, залучених банківською системою, проведення центральним банком депозитних операцій та випуск ним власних цінних паперів;
- здійснення заходів валютного регулювання і валютного контролю;
- операції на відкритому ринку.
Центральні банки Росії та України заявили про намір у 2000 р. застосовувати режим плаваючого валютного курсу своїх національних грошових одиниць. Присутність цих банків на валютному ринку спрямована на згладжування амплітуди різких курсових коливань, а також на захист національних валют від масованих спекулятивних атак. НБУ так і не зміг дотримати валютний коридор, встановлений останнім разом на 1999 р. у межах 3,4-4,6 грн/дол. США. ЦБ РФ відмовився від валютного коридору після фінансової кризи 1998 року. Оскільки для підтримки стабільності національних валют України і Росії використовуються валютні інтервенції та інструменти грошово-кредитної політики в поєднанні з методами валютного регулювання і валютного контролю та операціями на відкритих ринках, слід вважати, що валютно-курсова політика центральних банків обох країн у 2000 р. проводиться в режимі регульованого плаваючого валютного курсу.
У Росії курс рубля з вересня 1998 р. визначається за результатами торгів у системі електронних лотових торгів (СЕЛТ). В Україні місцем курсоутворення з 19 березня 1999 р. є міжбанківський валютний ринок. До цього курс гривні визначався за результатами торгів на українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ).
На кінець 1999 р. валютні резерви НБУ становили 1046,4 млн дол. США, а Центробанку РФ - 8457 млн дол. (золотовалютні - 12456 млн дол.). У міжнародній практиці прийнято, що валютні резерви мають бути не меншими, ніж обсяг 2-х місяців імпорту. Якщо виходити із суми близько 2,52 млрд дол. США середньомісячного обсягу російського імпорту в 1999 р., то величина валютних резервів ЦБ РФ на кінець 1999 р. відповідала обсягам імпорту більше ніж за 3 місяці. Середньомісячний обсяг українського імпорту в 1999 р. становив майже 1 млрд дол. США. Отже, валютні резерви НБУ на кінець 1999 р. не задовольняли умову їх відповідності 2-х місячному обсягу імпорту. Вони були меншими від обсягу критичного імпорту за два місяці, якщо виходити з того, що питома вага імпорту палива у загальних обсягах імпорту становить 60-70%.
Основними показниками, які характеризують валютно-курсову політику, є динаміка валютного курсу національної грошової одиниці та стан валютних резервів центрального банку держави. Ці дані, згідно із статистичною інформацією центральних банків обох країн [6, 7], наведені в таблиці 2.3.1.
Таблиця 2.3.1
Показники валютного курсу російського рубля й української
гривні та обсягів валютних резервів ЦБ РФ І НБУ
Показники
Од. виміру
1996 р.
1997 р.
1998 р.
1999 р.
1
2
3
4
5
6
РФ
Офіційний курс рубля (на кінець року)
руб./дол.США
5,560
5,960
20,65
27,0
Рівень девальвації рубля за рік
%
19,8
7,2
3,46 р.
30,7
Валютні резерви на кінець року
млн дол.США
11276
12895
7801
8457
Золотовалютні резерви на кінець року
млн дол.США
15324
17784
12223
12456
Україна
Офіційний курс гривні (на кінець року)
грн/дол.США
1,889
1,899
3,427
5,2163
Рівень девальвації гривні за рік
%
5,3
0,5
84,4
52,2
Валютні резерви на кінець року
млн дол.США
1960
2341,1
685,5
1046,4
Фінансова криза 1998 р. була також і валютною кризою. Тому нинішню валютно-курсову політику ЦБ РФ і НБУ потрібно розглядати як наслідок її проведення у минулих роках.
У середині 1995 р. в Росії використовувався режим плаваючого валютного курсу рубля. В подальшому щодо динаміки цього курсу введено обмеження у вигляді валютного коридору, який з середини 1996 р. був похилим. Як вважають у Центральному банку, встановлення валютного коридору відіграло позитивну роль, давши змогу обмежити інфляційні очікування. Так, якщо у 1996 р. інфляція становила 21,8%, то вже у 1997 р. вона зменшилась до 11 відсотків.
Кількісні параметри курсової політики Росії на 1998-2000 рр. були визначені, виходячи з того, що в 1996 і 1997 рр. спостерігалось надходження іноземного короткострокового капіталу в значних обсягах, а сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу мало значну позитивну величину. Відповідно до Спільної заяви уряду і ЦБ РФ, середній курс рубля на 1998–2000 рр. повинен знаходитись на рівні 6,2 руб./дол. США. При цьому у 1998 р. середнє значення курсу рубля мало становити 6,1 руб./дол. США [27]. Показники грошової сфери (грошова маса, відсоткові ставки) повинні були формуватись, виходячи з необхідності підтримки заданої динаміки валютного курсу. Фактично курс рубля було зафіксовано (монетарний якір інфляції).
Ніяк не позначилась на політиці Центробанку і те, що в кінці 1997 р. з’явились реальні ознаки зміни на протилежний напряму грошових потоків іноземного капіталу, а сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу за ІІ квартал цього року вже було негативним. У таблиці 2.3.2 наведені дані ЦБ РФ [53] щодо сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу Росії за 1996-1999 роки.
Таблиця 2.3.2
Сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу РФ за 1996-1999 роки
млн дол. США
Рік
1-й кв.
2-й кв.
3-й кв.
4-й кв.
За рік
1996
3850
1704
2165
4728
12448
1997
3788
-199
-1064
20
2545
1998
-2224
-3325
-165
6754
1040
1999
4490
4313
5634
10523
24961
Для підтримки валютного курсу рубля вже з листопада 1997 р. використовувались підвищення ставки рефінансування Центробанку та інтервенції з валютних резервів. Зміни ставки рефінансування давали змогу регулювати тиск на валютний ринок шляхом зміни орієнтиру прибутковості позичкових цінних паперів. Зрештою, ЦБ РФ відмовився від того, щоб змінювати ставку рефінансування. Останній раз у 1998 р. вона була змінена з 60% до 80% (з 24.07.1998 р.), причому це її значення зберігалось аж до 10 червня 1999 р. (з 10.06.1999 р. – 55%).
Використання валютних інтервенцій для підтримки курсу рубля призвело до значного скорочення золотовалютних резервів за перші вісім місяців 1998 року. Тільки за серпень 1998 р. на це витрачено майже 6 млрд дол. США. В результаті Центробанк відмовився від політики підтримки курсу рубля за рахунок золотовалютних резервів, про що було оголошено 1 вересня 1998 року. З 2 вересня ЦБ перейшов на режим плаваючого валютного курсу рубля з курсоутворенням у системі торгів СЕЛТ. Отже, значні витрати валютних резервів для підтримки курсу рубля (до того ж ще й завищеного) по відношенню до долара США є однією з вагомих причин валютної кризи 1998 року.
Підтримці курсу рубля сприяло скорочення грошової маси. За даними Центробанку, за 7 місяців 1998 р. грошова маса М2 в Росії зменшилась на 3,8 відсотка.
Центробанк РФ визнав [46], що бажання досягти фінансової стабілізації за будь-яку ціну в першій половині 1998 р. призвело до завищення офіційного курсу рубля, що справило на економіку свій вплив у вигляді погіршення платіжного балансу, падіння ефективності експорту і значних витрат валютних резервів. Разом з тим у серпні 1998 р. в умовах панічних настроїв під час фінансової кризи офіційний курс рубля виявився суттєво заниженим. Тому треба було витримувати рівноважний курс, який би, з одного боку, забезпечував рентабельність експортних операцій, а з другого – захищав би інтереси російських виробників і споживачів.
За деякими оцінками, на початок липня 1998 р. реальний курс рубля становив 8,5-9,0 руб./дол. США [15], тоді як офіційний - близько 6,2 руб./дол. Світовий досвід показує, що рано чи пізно курс національної валюти неминуче впаде через його штучне завищення протягом тривалого часу. Та ж Бразилія, наприклад, спрямувавши на підтримку свого реала понад 4 млрд дол. США за рахунок валютних резервів, припинила їх витрати, девальвувавши, зрештою, національну грошову одиницю. Таким чином, підтримання завищеного офіційного курсу рубля до долара США визначено як один з факторів відповідальності грошово-кредитної політики Центробанку Росії за фінансову кризу.
Щодо відповідальності значного скорочення валютних резервів Центробанку за фінансову кризу в Росії надається досить цікаве обгрунтування [24], яке базується на тому, що для оцінки стабільності національної валюти існують як би "індикатори раннього попередження". Так, для оцінки ступеня стабільності загального рівня внутрішніх цін таким індикатором виступають темпи зростання грошової маси і масштаби зміни попиту на гроші. А для оцінки стабільності курсу національної валюти таким індикатором є рівень забезпечення пасивів у національній валюті активами в іноземній валюті. Як активи тут визначаються показники резервів в іноземній валюті , а як пасиви - різні грошові агрегати, залежно від моделі грошового устрою країни та інших обставин ("готівкові гроші в обігу", "грошова маса", але найчастіше - "грошова база").
Динаміка активів і пасивів за останні 3 роки до кризи свідчила про те, що грошово-кредитна та валютна політика Центробанку в цей період відзначалась "високим ступенем безвідповідальності". У той час, як активи в іноземній валюті за період з моменту введення валютного коридору 6 липня 1995 р. і до початку останньої фази фінансової кризи влітку 1998 р. були збільшені лише на 7,5%, основні грошові агрегати в російській валюті зросли на 135-151% [24]. На думку авторів вищезазначеного обгрунтування відповідальності за фінансову кризу, "ножиці" між валютними активами і рубльовими пасивами, що дедалі збільшувались, зробили девальвацію рубля неминучою.
Одним із найбільш наочних "індикаторів раннього попередження", який свідчить про можливу зміну курсу національної валюти, є співвідношення валових валютних резервів і грошової бази. Відомо, що чим ближче це співвідношення до 100%, тим менша імовірність різкої дестабілізації валютного курсу. Ця закономірність успішно реалізується при здійсненні грошово-кредитної політики на принципах так званого "валютного комітету" (валютного бюро), наприклад, у Естонії чи Аргентині. У тих же країнах, де співвідношення валових валютних резервів і грошової бази близьке до 100%, але грошово-кредитна політика проводиться не за принципами "валютного комітету" (Чехія, Бразилія), валютні кризи супроводжуються відносно помірними темпами девальвації національної валюти (15-25%). Проте, коли це співвідношення нижче 60%, рівень девальвації може становити 45% і більше.
Відзначається [24], що коли в Росії валові валютні резерви по відношенню до грошової бази становили 60-80%, Центральному банку вдавалося досить плавно, без різких коливань девальвувати рубль щодо долара США. Низькі значення цього співвідношення в кінці 1994 р. - на початку 1995 р. (30-40%) та в кінці 1997 р. - серпні 1998 р. (40-50%) приводили до валютних криз.
Сказане вище стосується й України. На початку 1997 р. валютні резерви НБУ по відношенню до грошової бази становили 76%, на початку 1998 р. - вже трохи більше 60% (63%), а на кінець липня та кінець серпня - відповідно 47% і 37%. І тільки у вересні 1998 р. це співвідношення почало збільшуватись і становило на кінець місяця 42 відсотки. Значне скорочення валових валютних резервів з небезпекою їх вичерпання змусило НБУ відмовитись від їх використання для підтримки національної валюти, що, зрештою, стало однією з причин девальвації гривні.
Висловлюються припущення, що валютної кризи 1997-1998 рр. РФ могла б уникнути. Ці припущення грунтуються на тому, що в 1995-1997 рр. обсяги припливу іноземного капіталу в Росію були безпрецедентними за всю її історію. За даними платіжного балансу, тільки у 1997 р. всі надходження іноземного капіталу до цієї країни перевищували суму 34 млрд дол. США.
Значні прямі та портфельні інвестиції в державні та корпоративні цінні папери викликали справжній бум у Росії. Всього за 9 місяців 1997 р. ціни акцій російських компаній зросли в середньому у 3,5 раза. Доходність ДКО-ОФП зі 130-140% влітку 1996 р. зменшилась за рік до 9-10%. Вперше після багатьох років падіння почалось пожвавлення економіки. ВВП у 1997 р. збільшився на 0,8%, а виробництво промислової продукції - на 1,9%.
Головною особливістю залучених іноземних інвестицій було те, що надходив переважно короткостроковий капітал. І коли напрям його руху змінювався на протилежний, виявлялось, що фінансова система Росії не була готова до такого перебігу подій.
Спрямування одержаних коштів залишає бажати кращого. Так, за 1997 р. кредитування іноземними інвесторами сектору державного управління становило 21 млрд дол. США, а приріст валютних резервів - тільки 1,6 млрд дол. За висловом російських ЗМІ, ці кошти фактично були "проїдені". Таким чином, значне збільшення державних боргових зобов’язань виявилось забезпеченим валютними резервами лише на 1,6 млрд дол. США.
У згаданому раніше листі, опублікованому в газеті "Financial Times", відомий фінансист Д.Сорос, розглядаючи ситуацію в Росії, вважав, що найкращий вихід - це введення жорсткого керування валютним курсом після помірної, на 15-25%, девальвації. Остання необхідна, щоб скоригувати ціни з урахуванням здешевлення нафти і скоротити необхідний для підтримки валютного курсу обсяг валютних резервів. Потреба у резервах становить 50 млрд дол. США: 23 млрд дол. - на забезпечення валютними активами рубльової грошової маси, 27 млрд дол. - на покриття дефіциту по внутрішньому боргу, погашення якого було відкладено на наступний рік.
В Україну з початку 1997 р. також надходили достатньо великі обсяги іноземних інвестицій у державні позичкові цінні папери ОВДП. У січні-серпні 1997 р. на УМВБ спостерігалося значне перевищення пропозиції валюти над попитом. Для НБУ це була можливість поповнити свої валютні резерви, які збільшились за 1997 р. на 381 млн дол. США.
3 червня 1997 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання", який скасував норму обов’язкового продажу 50% валютних надходжень експортерами. Це посилило залежність валютного ринку України від іноземних інвестицій на ринку ОВДП. Скасування даної норми позначилось також на наповненні валютного ринку. Вітчизняні підприємства-експортери з різних причин не поспішали пропонувати для продажу наявну в них іноземну валюту. Наскільки негативно вплинув цей захід на стан валютного ринку України, стало особливо відчутним вже наприкінці літа 1997 року.
У кінці серпня - на початку вересня 1997 р. ситуація на валютному ринку України різко змінилась. Імовірно, через сумнів інвесторів (в тому числі й іноземних) відносно спроможності України в подальшому виконувати свої зобов'язання щодо погашення ОВДП, різко зменшилися обсяги вкладень у ці облігації. У вересні почався відплив з фінансового ринку України капіталів нерезидентів, з боку яких попит на валюту різко збільшився і за останні 4 місяці 1997 р. на УМВБ майже в 4 рази перевищив пропозицію.
З метою збереження присутності іноземного капіталу на ринку ОВДП Міністерством фінансів була збільшена їх доходність. Для стабілізації валютного ринку НБУ здійснив ряд заходів. Зокрема, встановлено більш жорсткий режим функціонування ЛОРО-рахунків, уповноваженим банкам заборонено купувати валюту на УМВБ за рахунок відкритої валютної позиції та надавати валютні кредити резидентам для продажу валюти на валютному ринку, збільшено норму обов’язкових резервів комерційних банків з 11% до 15% та двічі підвищувалась облікова ставка НБУ. В результаті цих дій вдалось утримати валютний курс в межах коридору, оголошеного на 1997 р. Проте ситуація на валютному ринку особливо не поліпшилась. Про це свідчить те, що уряд і НБУ переглянули незадовго до цього прийняте рішення про утримання валютного коридору в першому півріччі 1998 р. у межах 1,75-1,95 грн/дол. США, оголосивши про намір утримати розширений валютний коридор протягом 1998 р. в межах 1,8-2,25 грн/дол.
Практично весь період з січня – по серпень 1998 р. попит на валюту значно перевищував її пропозицію. Це призвело до здійснення значних інтервенцій з валютних резервів НБУ з метою задоволення попиту на валюту. Підняття доходності ОВДП і неодноразове підвищення облікової ставки НБУ не змогли поліпшити ситуацію на валютному ринку. В результаті валютні резерви значно скоротились і НБУ змушений був відмовитись від їх використання для підтримки курсу національної грошової одиниці. За даними НБУ, на кінець 1997 р. його валютні резерви становили 2341,1 млн дол. США, а на кінець ІІІ-го кварталу 1998 р. - 1043,9 млн дол. З 8-го вересня 1998 р. почали діяти нові межі валютного коридору - 2,5-3,5 грн/дол. США.
Очевидно, що і в Україні штучна стабільність національної грошової одиниці призвела до завищення її вартості, що в умовах помітного перевищення попиту над пропозицією валюти та відчутного скорочення і невеликих обсягів валютних резервів теж мало закінчитися значним падінням валютного курсу гривні. До того ж, обсяги валютних резервів України значно поступалися перед російськими – майже в 10 разів на кінець вересня 1998 р.
Вжиті на початку вересня 1998 р. урядом та НБУ "Антикризові заходи фінансової стабілізації" покращили ситуацію на валютному ринку. До кінця 1998 р. гривню вдалось утримати в межах нового валютного коридору здебільшого на позначці 3,427 грн/дол. США.
Проведення попередньої (до серпня 1998 р.) валютної політики Російською Федерацією мало певне підгрунтя під собою. Росія до 1997 р. мала стабільне значне позитивне сальдо рахунку поточних операцій, що давало змогу наповнювати валютний ринок і збільшувати валютні резерви. Про обсяги останніх свідчить навіть те, що кредити МВФ, за винятком останніх 4,8 млрд дол. США, надавались Міністерству фінансів РФ для підтримки бюджету, тоді як в Україну вони надходили на адресу Національного банку для поповнення валютних резервів і покриття дефіциту платіжного балансу. В умовах зміни у 1997 р. позитивного сальдо рахунку поточних операцій на негативне проведення Росією політики "стабільного" рубля відразу почало створювати труднощі на валютному ринку.
Для України підтримання валютного коридору в 1998 р. було досить складною задачею. Якщо до 1998 р. надходили кошти від іноземних інвесторів на ринок українських цінних паперів, кредити від міжнародних організацій та окремих держав, а також діяла норма обов’язкового продажу експортерами 50% валютних надходжень, то на початку 1998 р. всі ці джерела були відсутні. І нічого дивного немає в тому, що протягом цього року межі валютного коридору 2 рази змінювались, а курс гривні різко девальвував - на 80,5 відсотків.
Чинники можливого негативного впливу російської фінансової кризи на ситуацію в Україні вже наводились у розділі 1. Ще один такий чинник пов’язаний з падінням обсягів експорту з України в Росію. У 1998 р. при девальвації рубля у 3,46 раза інфляція в Росії сягала 84,4 відсотків. Причому за перші 7 місяців рівень інфляції становив близько 4%, а рівень девальвації - близько 5%. Це свідчить про те, що значний рівень інфляції і девальвації рубля за 1998 р. був наслідком фінансової кризи. Отже, темпи девальвації рубля після кризи значно випереджали темпи інфляції. Однією з причин того, що після кризи рівень підвищення цін на російські товари на внутрішньому ринку значно відставав від темпів девальвації рубля, було те, що зростання цін на енергоносії для російських товаровиробників теж значно відставало від цих темпів. В той же час вартість імпортних товарів, виражена звичайно у доларах США, в рубльовому еквіваленті зросла відповідно до рівня девальвації російської грошової одиниці і тому значно перевищувала на російському ринку вартість аналогічних російських товарів. Виходячи з цього, ввезення іноземних товарів (в тому числі й українських), у зв’язку зі значним зниженням їх конкурентоздатності, порівняно з аналогічними російськими товарами, стало для російських імпортерів невигідним. Звідси випливає, що скорочення імпорту з України відбулось у контексті загального скорочення обсягів імпорту до Росії. До того ж, через значну девальвацію рубля дуже зменшилась платоспроможність самих російських імпортерів. Потрібно відзначити також, що рівень девальвації рубля в 1998 р. приблизно в 4 рази перевищив рівень девальвації гривні.
Порівняно з І кварталом, у четвертому кварталі 1998 р. загальні обсяги імпорту в Росію зменшились майже вдвоє. Це дало поштовх для збільшення виробництва російських імпортозамінних товарів. Але потенціал зростання російського імпортозамінного виробництва, пов’язаний зі значною девальвацією рубля та невеликим підвищенням внутрішніх цін на енергоресурси, зрештою, вичерпується. Внутрішні ціни у Росії, в тому числі на енергоносії, поступово підвищуються - і даються взнаки нестача обігових коштів у підприємств та низький платоспроможний попит населення.
Певною мірою російський фактор може впливати на Україну через рівень облікової ставки ЦБ РФ чи НБУ, яка визначає ціну грошей. Іноземний капітал піде в ту країну, де вартість грошей (тобто облікова ставка) вище. Це можна проілюструвати на такому прикладі. Облікова ставка визначає рівень доходності державних позичкових цінних паперів. Якщо, наприклад, у Росії облікова ставка вище, ніж в Україні, то російські ДКО матимуть більшу, ніж в українські ОВДП, прибутковість і будуть більш привабливими для іноземного інвестора. Проте потрібно відзначити незадовільний стан ринку цих позичань в обох країнах, особливо після кризи, а тому і порівняно невеликий чи навіть повністю відсутній вплив цього фактору.
Однією з пріоритетних задач валютної політики ЦБ РФ у 1999 р. [46] мало стати забезпечення економічно обгрунтованої динаміки валютного курсу рубля. Відзначалося, що в умовах фінансової кризи неможливо без рівноважного валютного курсу забезпечити нормальний розвиток зовнішньоекономічної діяльності, стабілізацію ситуації в банківській сфері, стримування інфляції, створення умов для надходження іноземного капіталу. Центробанк сам визнав, що у першій половині 1998 р. курс рубля був завищений, а під час фінансової кризи - значно занижений. Рух до економічно виправданого рівноважного курсу рубля передбачав як протидію ажіотажному та спекулятивному попиту на іноземну валюту, так і посилення контролю за поверненням валютної виручки в країну. До того ж, рівноважний валютний курс рубля може створити передумови для виникнення зацікавленості експортерів у продажу експортної виручки на внутрішньому ринку.
На 1999 р. у Росії було передбачено використовувати режим плаваючого валютного курсу національної грошової одиниці, формування якого здійснюється за співвідношенням попиту і пропозиції валюти на ринку з коливаннями навколо рівноважного значення. Цей режим продовжує діяти і в 2000 році. Проведення політики плаваючого курсу рубля обгрунтовується тим, що це дає змогу зберегти і поповнити золотовалютні резерви і повною мірою використати ринкові механізми формування динаміки показників платіжного балансу. В той же час дозоване використання валютних інтервенцій та інших інструментів валютно-курсової політики в поєднанні з ефективними заходами валютного регулювання і валютного контролю дає станні 4 місяці 1997 р. на УМВБ майже в 4 рази перевищив пропозицію.
З метою збереження присутності іноземного капіталу на ринку ОВДП Міністерством фінансів була збільшена їх доходність. Для стабілізації валютного ринку НБУ здійснив ряд заходів. Зокрема, встановлено більш жорсткий режим функціонування ЛОРО-рахунків, уповноваженим банкам заборонено купувати валюту на УМВБ за рахунок відкритої валютної позиції та надавати валютні кредити резидентам для продажу валюти на валютному ринку, збільшено норму обов’язкових резервів комерційних банків з 11% до 15% та двічі підвищувалась облікова ставка НБУ. В результаті цих дій вдалось утримати валютний курс в межах коридору, оголошеного на 1997 р. Проте ситуація на валютному ринку особливо не поліпшилась. Про це свідчить те, що уряд і НБУ переглянули незадовго до цього прийняте рішення про утримання валютного коридору в першому півріччі 1998 р. у межах 1,75-1,95 грн/дол. США, оголосивши про намір утримати розширений валютний коридор протягом 1998 р. в межах 1,8-2,25 грн/дол.
Практично весь період з січня – по серпень 1998 р. попит на валюту значно перевищував її пропозицію. Це призвело до здійснення значних інтервенцій з валютних резервів НБУ з метою задоволення попиту на валюту. Підняття доходності ОВДП і неодноразове підвищення облікової ставки НБУ не змогли поліпшити ситуацію на валютному ринку. В результаті валютні резерви значно скоротились і НБУ змушений був відмовитись від їх використання для підтримки курсу національної грошової одиниці. За даними НБУ, на кінець 1997 р. його валютні резерви становили 2341,1 млн дол. США, а на кінець ІІІ-го кварталу 1998 р. - 1043,9 млн дол. З 8-го вересня 1998 р. почали діяти нові межі валютного коридору - 2,5-3,5 грн/дол. США.
Очевидно, що і в Україні штучна стабільність національної грошової одиниці призвела до завищення її вартості, що в умовах помітного перевищення попиту над пропозицією валюти та відчутного скорочення і невеликих обсягів валютних резервів теж мало закінчитися значним падінням валютного курсу гривні. До того ж, обсяги валютних резервів України значно поступалися перед російськими – майже в 10 разів на кінець вересня 1998 р.
Вжиті на початку вересня 1998 р. урядом та НБУ "Антикризові заходи фінансової стабілізації" покращили ситуацію на валютному ринку. До кінця 1998 р. гривню вдалось утримати в межах нового валютного коридору здебільшого на позначці 3,427 грн/дол. США.
Проведення попередньої (до серпня 1998 р.) валютної політики Російською Федерацією мало певне підгрунтя під собою. Росія до 1997 р. мала стабільне значне позитивне сальдо рахунку поточних операцій, що давало змогу наповнювати валютний ринок і збільшувати валютні резерви. Про обсяги останніх свідчить навіть те, що кредити МВФ, за винятком останніх 4,8 млрд дол. США, надавались Міністерству фінансів РФ для підтримки бюджету, тоді як в Україну вони надходили на адресу Національного банку для поповнення валютних резервів і покриття дефіциту платіжного балансу. В умовах зміни у 1997 р. позитивного сальдо рахунку поточних операцій на негативне проведення Росією політики "стабільного" рубля відразу почало створювати труднощі на валютному ринку.
Для України підтримання валютного коридору в 1998 р. було досить складною задачею. Якщо до 1998 р. надходили кошти від іноземних інвесторів на ринок українських цінних паперів, кредити від міжнародних організацій та окремих держав, а також діяла норма обов’язкового продажу експортерами 50% валютних надходжень, то на початку 1998 р. всі ці джерела були відсутні. І нічого дивного немає в тому, що протягом цього року межі валютного коридору 2 рази змінювались, а курс гривні різко девальвував - на 80,5 відсотків.
Чинники можливого негативного впливу російської фінансової кризи на ситуацію в Україні вже наводились у розділі 1. Ще один такий чинник пов’язаний з падінням обсягів експорту з України в Росію. У 1998 р. при девальвації рубля у 3,46 раза інфляція в Росії сягала 84,4 відсотків. Причому за перші 7 місяців рівень інфляції становив близько 4%, а рівень девальвації - близько 5%. Це свідчить про те, що значний рівень інфляції і девальвації рубля за 1998 р. був наслідком фінансової кризи. Отже, темпи девальвації рубля після кризи значно випереджали темпи інфляції. Однією з причин того, що після кризи рівень підвищення цін на російські товари на внутрішньому ринку значно відставав від темпів девальвації рубля, було те, що зростання цін на енергоносії для російських товаровиробників теж значно відставало від цих темпів. В той же час вартість імпортних товарів, виражена звичайно у доларах США, в рубльовому еквіваленті зросла відповідно до рівня девальвації російської грошової одиниці і тому значно перевищувала на російському ринку вартість аналогічних російських товарів. Виходячи з цього, ввезення іноземних товарів (в тому числі й українських), у зв’язку зі значним зниженням їх конкурентоздатності, порівняно з аналогічними російськими товарами, стало для російських імпортерів невигідним. Звідси випливає, що скорочення імпорту з України відбулось у контексті загального скорочення обсягів імпорту до Росії. До того ж, через значну девальвацію рубля дуже зменшилась платоспроможність самих російських імпортерів. Потрібно відзначити також, що рівень девальвації рубля в 1998 р. приблизно в 4 рази перевищив рівень девальвації гривні.
Порівняно з І кварталом, у четвертому кварталі 1998 р. загальні обсяги імпорту в Росію зменшились майже вдвоє. Це дало поштовх для збільшення виробництва російських імпортозамінних товарів. Але потенціал зростання російського імпортозамінного виробництва, пов’язаний зі значною девальвацією рубля та невеликим підвищенням внутрішніх цін на енергоресурси, зрештою, вичерпується. Внутрішні ціни у Росії, в тому числі на енергоносії, поступово підвищуються - і даються взнаки нестача обігових коштів у підприємств та низький платоспроможний попит населення.
Певною мірою російський фактор може впливати на Україну через рівень облікової ставки ЦБ РФ чи НБУ, яка визначає ціну грошей. Іноземний капітал піде в ту країну, де вартість грошей (тобто облікова ставка) вище. Це можна проілюструвати на такому прикладі. Облікова ставка визначає рівень доходності державних позичкових цінних паперів. Якщо, наприклад, у Росії облікова ставка вище, ніж в Україні, то російські ДКО матимуть більшу, ніж в українські ОВДП, прибутковість і будуть більш привабливими для іноземного інвестора. Проте потрібно відзначити незадовільний стан ринку цих позичань в обох країнах, особливо після кризи, а тому і порівняно невеликий чи навіть повністю відсутній вплив цього фактору.
Однією з пріоритетних задач валютної політики ЦБ РФ у 1999 р. [46] мало стати забезпечення економічно обгрунтованої динаміки валютного курсу рубля. Відзначалося, що в умовах фінансової кризи неможливо без рівноважного валютного курсу забезпечити нормальний розвиток зовнішньоекономічної діяльності, стабілізацію ситуації в банківській сфері, стримування інфляції, створення умов для надходження іноземного капіталу. Центробанк сам визнав, що у першій половині 1998 р. курс рубля був завищений, а під час фінансової кризи - значно занижений. Рух до економічно виправданого рівноважного курсу рубля передбачав як протидію ажіотажному та спекулятивному попиту на іноземну валюту, так і посилення контролю за поверненням валютної виручки в країну. До того ж, рівноважний валютний курс рубля може створити передумови для виникнення зацікавленості експортерів у продажу експортної виручки на внутрішньому ринку.
На 1999 р. у Росії було передбачено використовувати режим плаваючого валютного курсу національної грошової одиниці, формування якого здійснюється за співвідношенням попиту і пропозиції валюти на ринку з коливаннями навколо рівноважного значення. Цей режим продовжує діяти і в 2000 році. Проведення політики плаваючого курсу рубля обгрунтовується тим, що це дає змогу зберегти і поповнити золотовалютні резерви і повною мірою використати ринкові механізми формування динаміки показників платіжного балансу. В той же час дозоване використання валютних інтервенцій та інших інструментів валютно-курсової політики в поєднанні з ефективними заходами валютного регулювання і валютного контролю дає можливість забезпечити відносно плавний і передбачуваний характер руху курсу рубля та обмежити спекулятивну активність учасників валютного ринку. Тому Центральний банк РФ визначив на 2000 р. наступні основні цілі політики валютного курсу:
- згладжування значних коливань обмінного курсу рубля;
- підтримання золотовалютних резервів на рівні, який забезпечує довіру до грошово-кредитної політики і стабільність російської валютно-фінансової системи.
Дані таблиці 2.3.1 показують, що в Росії у 1996 і 1997 рр. забезпечувалось невелике підвищення курсу рубля у реальному виразі (рівень інфляції перевищував рівень девальвації рубля). У 1998 р. Центробанк виявляв наміри проводити політику відповідності динаміки валютного курсу рубля темпам інфляції.
| 1 | 2 | 3 | 4 | след. → |
