Рефераты по Історія держави й права

Види норм права

Скачать реферат

У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).

Норми права за предметом правового регулювання (або за га­лузями права): норми конституційного, адміністративного, кри­мінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпо­рядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Інак­ше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант пове­дінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин са­мим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Їх нази­вають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсут­ність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочен­ня за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів

Норма матеріального права — норма, що є первинним регу­лятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'яз­ки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент» здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню резуль­тату, передбаченого нормою матеріального права.

Норми процесуального права походять від норм матеріаль­ного права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у пра­вовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права.

Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:

— матеріальними умовами життя суспільства;

— особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов'язані і потреби якої обслуговують.

Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснен­ня правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, устано­вчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпо­ряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо засто­сування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокуро­рам та ін.).

Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:

— змістом, який виражається у своірідністі їх розпоряджень;

— особливостями адресата;

— структурою побудови.

Про суб'єктів правотворчості див. главу 16 «Правотворчість».

Заборонна норма відповідає охоронній нормі, проте їх не слід плутати. У заборонній нормі заборона чинити правопорушення (злочини) має регулятивний характер, оскільки її дотримання, пов'язане з недоведенням до правопорушення (злочину), із під­тримкою правопорядку. Наприклад, адміністративно-правова норма, що встановлює заборону займатися певним промислом, є заборонною нормою.

Охоронна (кримінально-правова) норма, яка вказує на конкрет­ні злочини і міри покарання, припускає заборону чинити зло­чини, але не містить заборони, оскільки її застосування розра­ховане на факт скоєння злочинного діяння, на порушення пра­вопорядку. У разі злочину відбувається порушення не охоронної (кримінально-правової) норми, а регулятивної норми з іншої галузі права: зобов'язувальної, заборонної або дозвільної. Охо­ронна правова норма не порушується, оскільки умовою, що ви­кликає її дію, служить акт злочину.

Заборона входить до змісту і зобов'язувальної норми. Встано­влюючи обов'язок особи здійснювати певні позитивні дії, зобов'язувальна норма містить заборону зробити щось інакше, ніж це потрібно для забезпечення інтересу уповноваженої особи. У разі порушення зобов'язувальної норми відбувається посяган­ня не на заборону (як у заборонній нормі), а на позитивне зобов'язування.

Тричленний поділ регулятивних юридичних норм відповідає тричленному поділу засобів регулювання: дозволяння, заборо­на, зобов'язування (веління).

На схемі це виглядає так:

Спеціалізовані (нетипові) норми права

Крім зазначених видів загальних норм права є так звані спе­ціалізовані (такі, що забезпечують, або похідні) норми. Це — не­типові правові розпорядження, тобто розпорядження «нестандарт­ного» характеру, у яких відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об'єктивно притаманні класичній моделі норми права.

Ознаки спеціалізованих норм:

І. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допома­гають основним нормам додати праву вивершеність і повноту;

2. Самі не регулюють суспільні відносини і як би приєдну­ються до регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор. Тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові;

3. Утворюються на основі «первинних», «вихідних» норм, але містять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові ре­гулятивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних зв'язків. За характером утворення вони є похідними від основ­них норм.

Якими є причини створення спеціалізованих норм права?

— Необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспіль­них відносин через сформовану і перевірену на практиці сис­тему правового регулювання і можливість їхнього охоплен­ня в повному обсязі без будь-яких принципових протиріч із раніше прийнятими нормами (об'єктивний момент).

— Переконаність законодавця в доцільності розвивати, розши­рювати чинні норми шляхом внесень до них змін і допов­нень, а не розробляти принципово нові норми (суб'єктив­ний момент).

Створення спеціалізованих (допоміжних, або похідних) пра­вових норм дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому суперечностей і прогалин.

Схематично шляхи (стадії) розробки спеціалізованих норм можна уявити таким чином.

1. Ідея → норма → відносини: тут спеціалізовані норми спря­мовані на вдосконалення сформованих суспільних відносин, вже врегульованих певною мірою правом;

2. Відносини → ідея → норма: тут необхідно охопити спеціалі­зованими нормами усталені суспільні відносини, не врегульовані правовими нормами.

Слід зважити на те, що упорядкування тексту спеціалізова­ної (допоміжної, або похідної) правової норми неможливо без змін, доповнень гіпотези або (і) диспозиції основної (первин­ної, вихідної) норми права. У гіпотезі вказуються нові умови дії норми. У диспозиції визначаються інші правила поведінки, які відрізняються від диспозиції основної (первинної, вихідної) пра­вової норми.

Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в зале­жності від цільового призначення, виконуваного в процесі пра­вового регулювання.

Розрізняють такі спеціалізовані норми:

Загальнозакріпні норми, або норми-начала — норми, що міс­тять положення, які закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу; в узагальненому вигляді виражають певні еле­менти регульованих відносин. Розвиток цього різновиду норм пов'язаний з ростом законодавчої культури, законодавчих уза­гальнень, із «винесенням за дужки» деяких загальних моментів. Наприклад, норми загальної частини кримінального права вказують на певні однакові ознаки злочину, покарання, умови зві­льнення від покарання та ін. Загальнозакріпні норми нерідко збігаються з фундаторськими (установчими) нормами.

Установчі норми, або норми-принципи — норми, у яких сфор­мульовані незаперечні вимоги загального характеру, що стосу­ються усіх або більшості інститутів або норм галузі права. На­приклад, норми-принципи функціонування соціально-економі­чного і громадсько-політичного ладу, взаємовідносини держави й особи. Так, нормою-принципом є ст.3 Конституції України, яка проголошує: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою со­ціальною цінністю».

Прогностичні норми, або норми-цілі — норми, які містять про­гнози розвитку державного або суспільно-політичного ладу. Но­рми-цілі можна вважати різновидом фундаторських норм. Разом вони служать нормами-еталонами, які дозволяють установити відповідність цілей і засобів конкретних правових розпоряджень об'єктивним закономірностям суспільного розвитку. Наприклад, ст. 1 Конституції України говорить: «Україна є суверенною і не­залежною, демократичною, соціальною, правовою державою».

Декларативні норми, або норми-оголошення — норми, які міс­тять положення програмного характеру, нормативні оголошення.

Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) — нор­ми, які містять визначення правових категорій і понять. Напри­клад, поняття юридичної особи, злочину, угоди та ін. Такі ви­значення мають загальнообов'язкове значення. Так, у ст. З За­кону України «Про звернення громадян» вказується: звертання — викладені в письмові або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Серед спеціалізованих норм слід виділити.

Їхня специфіка полягає в тому, що вони є нормами про норми:

Оперативні норми, або норми-інструменти — норми, роль яких виражається у встановленні дати вступу (зміни, припинення) нормативно-правового акта в силу, у його поширенні на нове коло суспільних відносин, на новий строк. Вони мають назву «оперативних», тому що забезпечують регулювання суспільних відносин оперативним шляхом: не через видання нових регулятивних норм, а через прийняття нормативно-правових актів, їх зміну, доповнення, скасування, поширення сфери і строку дії, тобто регулюють їх рух.

Колізійні норми, або норми-арбітри — норми, які у разі наяв­ності протиріччя між окремими нормативними актами з того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися вдано­му випадку, тобто це норми, що регулюють вибір норми.

Вони покликані вирішувати колізії (конфлікти норм, пов'я­зані з особливостями регулювання тих самих суспільних відно­син різними правовими актами):

1) між конституцією й іншими нормативно-правовими акта­ми; між законами і підзаконними актами; між актами того само­го органа, виданими в різний час; між загальним і спеціальним актом;

2) в унітарній державі з автономними утвореннями, наділе­ними правотворчими повноваженнями — між загальнодержав­ними актами і актами автономного утворення (наприклад, Укра­їни і Автономної Республіки Крим); у федеративній державі — між загальнофедеральними актами і актами суб'єктів федерації (наприклад, Російської Федерації і Татарстану);

3) між різними державами.

Здебільшого колізійні норми входять до складу міжнарод­ного приватного права (наприклад, є колізійний механізм регу­лювання зовнішньоекономічних договорів).

Колізійні норми мають такі структурні елементи:

Прив'язки колізійних норм визначаються за принципами:

— «власного закону» (закон громадянства та ін.);

— «закону місцезнаходження речі»;

— «закону, вибраного особами, що вступають в угоду»;

— «закону місця вчинення акта» (закон місця вчинення до­говору; закон місця вчинення угоди; закон місця вчинен­ня зобов'язання; закон місця вчинення правопорушення, закон суду та ін.).

Покажемо всі види норм права на схемі:

Структура норми права і норми-розпорядження

Структура, або внутрішня форма норми права — це внутрішня побудова норми права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов'язані між собою.

Елементи норми права:

Елементи класичної моделі норми права можна умовно зма­лювати за допомогою такої схеми: «якщо — то — а у противному разі» або «якщо —то—а інакше».

Приклади.

№ 1. «Якщо продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він зобов'язаний при оформленні договору попе­редити про право третіх осіб (диспозиція), інакше до нього засто­совуватимуться засоби впливу, спрямовані на захист прав поку­пця (санкція)”.

№ 2. Якщо адвокату у зв'язку з виконанням їм своїх профе­сійних обов'язків стали відомі дані попереднього слідства (гіпо­теза), то адвокат зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а у противному разі адвока­ти, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (санкція).

№ 3. (Ст. 364 КК України): «Зловживання владою або служ­бовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби (дис­позиція), якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним за­коном інтересам або правам, свободам та інтересам окремих гро­мадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, (гіпотеза), — карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців. або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (санкція)».

На відміну від класичної (її називають логічною нормою), що має трьохелементну структуру, частіше використовується но­рма-розпорядження, що складається з двох елементів:

Елементи норми-розпорядження можна розташувати за схе­мою «якщо — то».

Норма-розпорядження — це цілісне, логічно і граматично ви­вершене імперативне судження загального характеру, формаль­но закріплене в тексті нормативно-правового акта. Норма-роз­порядження, як правило, відповідає структурній первинній частині тексту нормативного акта (статті, пункту,