Рефераты по Культурологія

Досягнення культури Месопотамії та Стародавнього Єгипту

Скачать реферат

Культура Месопотамії.

У Передній Азії особливо зруч­ною для землеробства була природно-історична область між Тигром і Євфратом, яку стародавні греки називали Месопотамією (Межиріччям). Саме тут зародилася харак­терна для Стародавнього Сходу сільськогосподарська ци­вілізація й створилися ранні форми державності. Почат­кове ця цивілізація складалася з двох частин — Шумеру на півдні та Аккаду в центрі й дістала назву «Шумеро-Аккадська культура», її архаїчну епоху звичайно поділяють за місцями археологічних розкопок на три періоди: Ель-Обеіду, Уруку та Джемдет-Насру, що охоплювали майже усе IV тис. до н. е. й передували виникненню найдавніших держав.

Творцями шумеро-аккадської цивілізації були шумери — стародавній народ, який прийшов на південь Месопотамії з гірських районів Еламу, та семітські племена Аккаду з сірійсько-месопотамського степу. Протягом періодів Уруку та Джемдет-Насру вони досягли великого про­гресу в усіх галузях виробництва і культури. Саме шумери заклали основи монументальної архітектури, пов'язаної з храмовим будівництвом, винайшли гончарний круг і ви­плавку бронзи. Поширення торгових відносин викликало прогрес в удосконаленні транспортних засобів — були ви­найдені колесо, колісниця й візок. У зв'язку з необхідні­стю складання господарських документів у шумерів з'яв­ляється примітивна картинна (піктографічна) писемність.

Завдяки землеробському таланту шумерів Месопотамія перетворилась у квітучий край. Густа мережа зрошуваль­них каналів й ретельна обробка землі давали змогу одер­жувати багаті врожаї, були розвинуті ремесла, торгівля, будівництво, зводилися величні палаци, храми й гробниці. Існувало досконале ювелірне мистецтво, виготовлялися золоті речі, дорогоцінні прикраси, вперше у світі було одержано кольорове скло. Завдяки створенню першої в сві­ті регулярної армії правителю Кдшу Саргону І в кінці XXIV ст. до н. е. вдалося об'єднати інші міста-держави Месопотамії у єдине царство.

Шумери досягли багатьох культурних звершень, що ста­ли важливим надбанням світової цивілізації./Вони удоско­налили піктографічну писемність й створили більш зручний клинопис, склали перші астрономічні календарі та правові кодекси, започаткували в літературі епос міфологічного змісту. Тут була винайдена арифметика і зародилася гео­метрія, для обчислення використовувалися таблиці мно­ження, дроби, квадратні й кубічні корені. Освіту майбутні жерці-чиновники здобували в школах при храмах, де вивчали математику, астрономію, астрологію, оволодівали писемністю, спеціальними знаннями з богослов'я, права, медицини та музики.

На особливу увагу заслуговують досягнення шумерів у різних галузях художньої творчості, їх надзвичайно розви­нутий естетичний смак яскраво відбився в образотворчому, ювелірному та будівельному мистецтвах. „Високого рівня сягнула шумерська скульптура, зокрема, майстерно виго­товлені статуї богів, царів і жерців, що встановлювалися у храмах. Набула поширення в Шумері й пластика у ме­талі. Знайдена археологами діадема цариці Шубад нале­жить до виробів найвищого ювелірного гатунку. Шумер­ські архітектори поклали початок будівництву міст, оточе­них мурами, багатоповерхових будинків та зиккуратів (своєрідних храмових башт зі святинями-алтарями), обли­цьованих мозаїкою з різнокольорових полірованих" пли­ток.

Завдяки торговельним та міждержавним зв'язкам куль­турний вплив шумерів поширювався й на сусідні країни і народи, особливо на Малу Азію, Закавказзя, Єгипет. За­клали вони основи й для культурного розвитку своєї, спад­коємниці у самій Месопотамії, якою з II тис. до н. е. стала цивілізація Вавілону. Цю державу, яка проіснувала до VI ст. до н. е., створили завойовники-Месопотамії — кочові семітські племена аморитів.

Спорідненість шумерської та вавілонської культур грун­тувалася, насамперед, на особливостях світосприймання, релігійних віруваннях та міфологічних уявленнях жителів Месопотамії, пов'язаних з обожненням природи. . Страх перед грозою й повенями породив уявлення про богів во­дяного хаосу Апсу і Тіамат, верховного бога землі та гро­му Енліля. Але з початком використання штучного зрошен­ня у землеробстві настає час усвідомлення благодатної сили води, поклоніння доброму богу води й мудрості. Ви­никає землеробський культ вмираючого і воскресаючого бога Думузі (Таммуза). Обожнення природи знайшло відо­браження і в уявленнях про космос як вищий порядок, що управляє усім світом, не допускаючи анархії. Особливу популярність здобули астральний культ (обожнення неба та небесних світил) і зв'язане з ним астрологічне передба­чення майбутнього на основі розміщення планет та зірок. Бог неба Ану стає верховним богом («батьком», «царем бо­гів») у шумерському пантеоні.

Яскраве відображення у міфологічній шумеро-вавілон1-ській літературі знайшли спроби пояснити існуючу світо­будову. Так, зокрема, виник міф про створення світу з во­дяної стихії та міф про божественне творення людини з глини, щоб вона вела доброчинне життя, виконуючи волю богів й прислуговуючи їм. У шумеро-вавілонській культурі, що розглядала Всесвіт як всезагальний порядок, єдину «космічну державу», доброчинне життя, насамперед, вис­тупало саме як слухняне життя, починаючи від послуху старшим у сім'ї, продовжуючи покірністю державній владі й завершуючи служінням богам. Шлях слухняності уявляв­ся шляхом набуття божественної милості та досягнення земного щастя, почесного становища у суспільстві.

У шумеро-вавілонському епосі також знайшли відображення мрія про безсмертя, проблема життя та правомірно­
сті смерті. У відомій «Поемі про Гільгамеша» (кінець III—
початок II тис. до н. е.) знайшла свій типовий вираз сформульована саме на Близькому Сході міфологічна концепція жорстокого детермінізму людського життя, закономірною кульмінацією якого є смерть, яка, натомість, не може перекреслити цінності життя, його земні звершення та радощі. В епічній літературі Месопотамії існували й міфи про Золотий вік людства та райське життя, які згодом увійшли
до складу релігійних уявлень інших народів Передньої
Азії, до біблійної літератури.

Звертає на себе увагу еволюція давнього культу при­роди. Поступово боги з уособлень сил природи перетворюються на покровителів держави й царської влади, стають! втіленнями абстрактних понять справедливості й могутності, небесними суддями, войовникаМи та царями. Давній! землеробський бог Мардук набуває вигляду «владики неба1! і землі», верховного державного бога Вавілону. А бог сонця Уту (Шамаш) стає богочіравосуддя, що дарує закони; земному царю Хаммурапі. Якщо боги починають зобража­тися у вигляді «небесних царів», то обожнювані деспоти розглядаються як «земні боги». На їх честь будують хра­ми, приносять жертви.

Одночасно ускладнювалися й ритуали поклоніння не­бесним та «земним» богам, обрядова сторона культу, який дедалі набував офіційно-державного характеру. З жерців формується окремий соціальний прошарок, який з розвит­ком шумерського суспільства перетворюється на його ке­рівну еліту. Вищі жрецькі посади зосереджуються в руках царів (лугаль) та правителів залежних від них міст і про­вінцій (патесі, енсі) Серед служителів храмів, які назива­ли «будинками Бога», були жерці-адміністратори, що роз­поряджались їх майном, й жерці, що займалися здійснен­ням обрядів жертвоприношень та ворожбою на нутрощах принесених в жертву тварин. Спеціально навчені жерці супроводжували ці церемонії грою на лірах, арфах, цим­балах та флейтах. Нарівні зі жерцями існували й жриці, до обов'язків яких входило «служіння богам тілом». Хра­мова проституція була оточена ореолом святості.

З часом жерці захоплюють монополію не лише на релі­гійні знання, проголосивши їх «вищим таємним знанням усього, що відбувається на небі та землі», а й на світські знання, використовуючи їх для зміцнення свого виняткового становища у суспільстві. В сакральних цивілізаціях Шуме­ру та Вавілону усі галузі знання були спрямовані, насам­перед, на управління суспільною системою. Тому жерці володіли обширними знаннями про психіку людини, набу­тими протягом тривалого часу, мали великий досвід навію­вання та гіпнозу.

, Особливо цінувалися знання) що давали змогу уникну­ти нещастя або позбутися його наслідків за допомогою передбачення майбутнього. Не дивно, що серед текстів на глиняних табличках, що їх шумери, а згодом й вавілоняни використовували для свого клинописного письма, найчас­тіше трапляються саме таблиці для ворожби та астроло­гічних пророцтв. З цією метою жерці у своїх обсерваторіях на дахах храмових башт-зиккуратів вели систематичні астрономічні спостереження. Небозвід був поділений ними на дванадцять сузір'їв та зодіакальних знаків, що симво­лізували ці сузір'я. Знання в галузі астрономії дали змогу їм створити перший у світі календар, схожий на сучасний, ' точно передбачати сонячні та місячні затемнення.

Проте шумерські і вавілонські мислителі прагнули пояс­нити сутність природи та власної цивілізації, спираючись, передусім, на традиційні релігійно-міфологічні уявлення. Характерним зразком цього е оригінальна концепція боже­ственних законів «Ме», виклад яких міститься у міфі про Енкі та Інанну. У цих законах, на думку авторів, знахо­диться вся мудрість і наука, бо вони створені богами для забезпечення гармонії в існуванні природи та суспіль­ства.

Досягнутий шумерами високий рівень культури та ба­гатовіковий досвід суспільно-політичної організації сприя­ли появі ретельно розроблених юридичних норм для усіх сфер життя. Першим законодавцем в історії людства був Уруінімгіна (остання, третина III тис. до н. е.), правитель Лагаша, який склав і запровадив найстаровинніший пра­вовий кодекс. Своїм зведенням законів, яких повинні були дотримуватись усі без винятку громадини, пишався відомий цар третьої династії Ура Шульга. Цими законами він «вста­новив у країні справедливість, викорінив безладдя й безза­коння».

Шумерське право згодом стало зразком для скла­дання законодавства наступних цивілізацій як у самій Ме­сопотамії, так і в сусідніх країнах. Зокрема, відомим при­кладом його вдосконалення є кодекс старовавілонського царя Хаммурапі (перша половина XVIII ст. до н. е.), мета якого полягала у тому, «щоб сильний не пригноблював слабкого, щоб сироті й вдові віддана була справедливість»1. Цей кодекс законів приділяв особливу увагу охороні влас­ності, посилюючи міру покарання та її диференціацію за різні види злочинів. Не дивно, що закони Хаммурапі вва­жалися взірцем законодавства протягом усієї «клинописної культури» Месопотамії, їх продовжували переписувати та вивчати до кінця існування Вавілону.

Уся ця культурна спадщина Шумеру, а згодом і Ваві­лону значною мірою була сприйнята на Близькому Сході. Своєрідність й вишуканість мистецтва Шумеру і Вавілону, багатство та досконалість художніх прийомів створених тут релігійно-міфологічних епосів були продовжені іншими цивілізаціями Передньої Азії — халдейською, ассирійською, урартською, сірійською, хеттською, фінікійською, іудей­ською. З середини II тис. до н.е. клинопис став міжнародна дванадцять сузір'їв та зодіакальних знаків, що симво­лізували ці сузір'я. Знання в галузі астрономії дали змогу їм створити перший у світі календар, схожий на сучасний, точно передбачати сонячні та місячні затемнення.

Проте шумерські і вавілонські мислителі прагнули пояс­нити сутність природи та власної цивілізації, спираючись, передусім, на традиційні релігійно-міфологічні уявлення. Характерним зразком цього е оригінальна концепція боже­ственних законів «Ме», виклад яких міститься у міфі про Енкі та Інанну. У цих законах, на думку авторів, знахо­диться вся мудрість і наука, бо вони створені богами для забезпечення гармонії в існуванні природи та суспіль­ства.

Досягнутий шумерами високий рівень культури та ба­гатовіковий досвід суспільно-політичної організації сприя­ли появі ретельно розроблених юридичних норм для усіх сфер життя. Першим законодавцем в історії людства був Уруінімгіна (остання, третина III тис. до н. е.), правитель Лагаша, який склав і запровадив найстаровинніший пра­вовий кодекс. Своїм зведенням законів, яких повинні були дотримуватись усі без винятку громадини, пишався відомий цар третьої династії Ура Шульга. Цими законами він «вста­новив у країні справедливість, викорінив безладдя й безза­коння».

Шумерське право згодом стало зразком для скла­дання законодавства наступних цивілізацій як у самій Ме­сопотамії, так і в сусідніх країнах. Зокрема, відомим при­кладом його вдосконалення є кодекс старовавілонського царя Хаммурапі (перша половина XVIII ст. до н. е.), мета якого полягала у тому, «щоб сильний не пригноблював слабкого, щоб сироті й вдові віддана була справедливість». Цей кодекс законів приділяв особливу увагу охороні влас­ності, посилюючи міру покарання та її диференціацію за різні види злочинів. Не дивно, що закони Хаммурапі вва­жалися взірцем законодавства протягом усієї «клинописної культури» Месопотамії, їх продовжували переписувати та вивчати до кінця існування Вавілону.

Уся ця культурна спадщина Шумеру, а згодом і Ваві­лону значною мірою була сприйнята на Близькому Сході. Своєрідність й вишуканість мистецтва Шумеру і Вавілону, багатство та досконалість художніх прийомів створених тут релігійно-міфологічних епосів були продовжені іншими цивілізаціями Передньої Азії — халдейською, ассирійською, урартською, сірійською, хеттською, фінікійською, іудей­ською. З середини II тис. до н. е. клинопис став міжнародним дипломатичним письмом багатьох країн Близького Сходу, сприяючи взаємовпливу їх культур. Наприкінці II тис. до н. е. принципи архітектури та особливості буді­вельного мистецтва шумерів були використані ассирійцями.. Досягнення духовного життя та художньої творчості Ваві­лону були також запозичені його завойовниками — перса­ми. Образи та сюжети вавілонської міфології, у яких від­билась культура Месопотамії, через біблейську літературу й живопис увійшли до скарбниці християнської духовності, надихаючи багатьох славетних мислителів, митців.