Рефераты
Видео уроки
ВУЗы Украины
Мир
Рефератов
Рефератов
Купить авто, автообзоры Ремонт АКПП
|
Большая база бесплатных русских и украинских рефератов
Доклады, сочинения, контрольные работы, экзаменационные билеты и шпаргалки/шпоры Коллекция курсовых и дипломных работ для студентов 
|
Рефераты по Культурологія
Видавнича діяльність перших університетів України (Київ, Харків)”
Національний технічний університет України “КПІ”
Реферат на тему
“Видавнича діяльність перших університетів України (Київ, Харків)”
Роботу виконав
студент І крусу ФЕА, гр. ЕП-12
Зібаров Володимир Віталійович.
Роботу перевірив:
Київ-2001
Книгодрукування в Харківському університеті
Новий етап у розвитку гражданського книгодрукування на Україні настає на початку XIX ст., коли з дальшим посиленням капіталістичних відносин відбувається більш інтенсивний процес формування буржуазії і розвиток української національної культури.
Одночасно з підготовкою до відкриття університету почалась робота по організації університетської друкарні. Ще в 1804 p., з ініціативи одного із засновників університету, В. Н. Каразіна, у Петербурзі було придбано друкарське устаткування. У тому ж 1804 р. для створення друкарні і словолитні прибули з Петербурга друкар Гек і словолитник Дрегер. Відразу ж була побудована словолитна піч і розпочато відливання шрифтів. Крім того, у ці ж роки університет дав велике замовлення лейпцігській фірмі Брейткопфа і Гертеля, яка протягом 1806—1809 pp. доставила 445 матриць, 4 словолитні форми і 240 пудів різних шрифтів (російського, грецького, латинського, німецького і єврейського) з лінійками, цифрами, математичними і календарними знаками.
Друкарня систематично поповнювалась потрібним устаткуванням і матеріалами як шляхом купівлі, так і виготовлення їх на місці. В 40-х роках у ній вже налічувалось 6 друкарських верстатів і до 450 пудів різних шрифтів. Слід зауважити, що з першого року відкриття друкарні досить інтенсивно працювала словолитня.
Отже, з самого початку свого існування друкарня Харківського університету була добре оснащена, мала сучасне устаткування і достатню кількість шрифтів. Вживались також відповідні заходи для укомплектування і залучення до роботи в друкарні високо-кваліфікованих фахівців. У 1805 р. з Москви приїхали складальник, тередорник і ба-тирник. Складальник за договором повинен був підготувати двох учнів, яких йому і дали з “казеннокоштних” вихованців Слобідськоукраїнської гімназії.
У 1805 р. друкарня Харківського університету вже приступила до роботи. Спочатку друкували офіційні папери, всілякі повідомлення, форми, відомості, дрібні об'яви приватних осіб тощо. 20 вересня почали друкувати і першу книгу “Опыт риторики” ректора університету І. С. Рижського.
У тому ж 1805 р. вийшла ще одна невелика брошура П. М. Шумлянського “Мысли о способах против пожаров”. З наступного 1806 р. друкована продукція різко зростає.
За перші п'ятдесят років роботи друкарні було випущено 646 книг, це становило в середньому приблизно 13 назв на рік. Однак не завжди друкарня працювала з однаковою інтенсивністю. Найуспішніше вона працювала в перше десятиліття свого існування — з 1805 по 1814 p., коли було випущено 207 книг, тобто понад 20 назв на рік. Це була епоха “ліберальних” реформ Олександра І, коли, зокрема, цензурний статут 1804 р. надавав право цензурування університетам і створив, такий чином, найсприятливіші умови для розвитку видавничої справи в країні, особливо в провінції. Але в дальші роки спостерігається спад друкованої продукції. У другому десятилітті було видано 159 книг, а в третьому всього 82, що становить відповідно 16 і 8 назв на рік, тобто майже вдвічі менше, ніж у першому десятилітті. Такий різкий спад друкованої продукції пояснюється діями сил реакції, яка особливо посилилась після розгрому повстання декабристів.
Після 1825 р. кількість видаваних книг різко зменшується. Якщо в 1826 p., ще ніби за інерцією, було випущено 9 книг, то вже в 1827 р. — всього 2, у 1828 р. — 4, у 1834 p.— 5. Цензурний статут 1804 р. до цього часу втратив свою силу. З 1819 р. діяли “Временные правила”, які, “сообразуясь с опасным движением умов в Европе”, буквально тероризували пресу. Права цензурування університети були позбавлені. Це право було передано цензурним комітетам, створеним у Москві, Петербурзі, Ризі і Вільнюсі.
У 1826 р. був затверджений новий цензурний статут, який О.С.Пушкін назвав “чавунним”. 230 параграфів цього статуту відкривали Широкий простір для казуїстики і свавілля цензорів. Кожному, починаючи від автора, власника друкарні, видавця і навіть друкаря, кого підозрювали в порушенні статуту, загрожувала жорстока розправа. Не в кращому становищі опинились і самі цензори, які при найменшому сумніві повинні були забороняти і не допускати до видання книг. Але в особливо тяжкому стані опинилася провінціальна і неросійська преса, бо в спеціальних параграфах заборонялося друкувати книги, в яких “нарушаются правила и чистота русского языка”. Це негативно вплинуло на справи друкарні Харківського університету, бо українська мова розглядалася тільки як діалект російської мови.
Трохи вирівнюється і, можна сказати, стабілізується діяльність друкарні Харківського університету в кінці 30-х — у першій половині 40-х років, точніше — до 1847 p. Однак з 1848 р., в зв'язку з революційними подіями на Заході, в Росії починається період жорстокого цензурного терору, який тривав до 1855 р. і дуже негативно вплинув на стан видавничої справи в країні.
Тільки з 1856 р. спостерігається значне збільшення друкованої продукції, що було пов'язано з громадсько-політичним піднесенням у країні в передреформені роки.
Розглядаючи продукцію друкарні Харківського університету першої половини XIX ст. за змістом, слід зауважити, що на першому місці стоїть наукова і учбова література. Вона становить майже одну третину всієї друкованої продукції друкарні — близько 200 назв. Серед них — велика кількість підручників і учбових посібників, що були в загальному користуванні в початкових і середніх школах Харківського учбового округу, який охоплював Лівобережну Україну, Дон, Крим і Кавказ.
Друкарня обслуговувала також навчальні і наукові потреби університету — друкувала підручники, курси лекцій, посібники і порадники для студентів, огляд предметів і публічних лекцій, студентські праці і переклади, щорічні звіти про діяльність університету, двічі на рік друкувала промови, що виголошувались на річних (17 січня) і урочистих (ЗО серпня) зборах університету, та цілий ряд інших наукових видань, багато з яких було зв'язано з вивченням місцевого краю, його історії, етнографії та ін. Окремі підручники і учбові посібники являли собою солідні університетські курси, якими користвалися не тільки в Харківському, а й в інших університетах країни. До таких видань належить ряд праць І. С. Рижського, зокрема його “Опыт риторики” (СПб., 1796, Х., 1805, М., 1811, X., 1822), “Введение в круг словесности” (1806) та ін. У Харківському університеті Рижський уперше в російських університетах почав читати курс Історії російської літератури. У викладі курсу він керувався власними друкованими посібниками, використовуючи праці вітчизняних учених і насамперед М.Ломоносова. Його “опыт риторики” був визнаний найкращим виданням російською мовою і рекомендований як учбовий посібник.
Рижського неодноразово залучали до упорядкування підручників. За дорученням Академії наук він уклав “Логику” і “Науку стихотворства” (М., 1811), про яку спеціальна комісія писала: “Сие сочинение по многим причинам заслуживает должную похвалу и упражняющимся в стихотворстве принесет великую пользу. Оно подает полное понятие о поэзии вообще и содержит весьма достаточные правила для всех родов стихотворений”. Далі говориться, що “господин сочинитель тем более имеет право на признательность, что тдковой книги на языке нашем по сие время недоставало”.
Але особливо Широкою популярністю користувалась книга Рижського “Введение в круг словесности”. Вона була першим посібником з вітчизняного мовознавства і мабуть, чи не вперше в світовій лінгвістиці в ній подані в науковій системі найважливіші питання мовознавства, такі, як поняття про мову, її походження, розвиток, структурний і граматичний склад, роль у суспільному житті тощо. Мову Рижський розглядає як категорію історичну, нерозривно зв'язану з історією самого народу. Він уперше висунув проблему історичного вивчення мови, що згодом блискуче було розвинуто в працях видатних лінгвістів — О.X.Востокова, Ф.І.Буслаєва, О.О.Потебні, О.О.Шахматова.
Зокрема, визначними були праці І.І.Срезневського, початковий період наукової і педагогічної діяльності якого також зв'язаний з Харківським університетом. У 1833—1838 pp. Срезневський випустив три збірники під назвою “Запорожская старина”, в яких були вміщені матеріали з Історії України, історичні українські пісні і думи, літописні матеріали і замітки Срезневського про побут запорожців. З 1842 Срезневський уперше в Харківському університеті почав читати курс історії і літератури слов’янських народів. У цей час учений пише і друкує багато праць з різних питань слов’янознавства і зокрема “Обозрение главных черт сродства звуков в наречиях словянских” (СПб., 1845), що дістала широке визнання не тільки в Росії, а й в усіх слов’янських країнах. У наступному, 1846 p., Срезневський пише дисертацію “Святилища и освящение языческого богослужения древних славян по свидетельствам современным и преданиям”, за яку першим у Росії здобув ступінь доктора слов'яноросійської філології.
Найвидатнішим ученим-матеріалістом, що мав значний вплив на розвиток математичних знань у Росії, був професор Харківського університету Т.Ф.Осиповський, тритомним “Курсом математики” якого користувались не тільки в Харківському, а й в інших університетах Росії. Цінним університетським курсом була “Всеобщая химия” Гизе (5 частин, 1813—1817) і цілий ряд праць інших викладачів.
Видатними були праці професора російської історії Г.Успенського, який очолював студентське “вольное общество любителей отечественной словесности”. Це товариство видавало щорічні збірники художніх і наукових творів студентів університету. Заслуговують на увагу праці кандидата словесності, одного з перших вітчизняних учених у Харківському університеті Андрія Вербицького, який випускав щороку з 1811 по 1829 р. “Харьковский календарь” (“Подарок на новый год сельским и городским жителям”) і видав кілька підручників з російської граматики, російської і латинської літератур.
Великий інтерес становить художня література, видана Харківським університетом. За розглядуваний період надруковано близько 120 книг, літературно-художніх збірників і журналів. Серед цих видань—твори класиків нової української літератури— І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, П. П. Гулака-Артемовського, які виступили як художники-новатори, що значно розширили тематику української літератури і виявили прогресивне прагнення до реалістичного відображення народного життя.
Серед цих творів такі шедеври, як “Наталка Полтавка” (1838) і “Москаль-чарівник” (1841) Котляревського, тут же було надруковано його посмертне повне видання в шести частинах “Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переведенная” (1842). Як з художнього, так і з поліграфічного боку, це видання було одним з найкращих серед тих, що вийшли з університетської друкарні.
З творів Квітки-Основ'яненка були надруковані “Шельменко — волосний писар” (1831), опера “Сватання” (1836 і 1840), “Ганнуся” (1839), “Шельменко-денщик” (1840), “Малороссийские повести” (1841) та ін. У періодичних виданнях опубліковано багато ліричних творів, байок і вперше в українській літературі — балади Гулака-Артемовського.
Серед друкованої продукції — твори багатьох письменників, що брали активну участь у громадському і літературному житті свого часу, зокрема талановитого автора байок А. Нахімова, творчість якого високо оцінив пізніше В. Г. Бєлінський. Багато сатиричних віршів і байок Нахімова було надруковано на сторінках періодичних видань, а в 1815 р. випущено окремим виданням його “Сочинения в стихах и прозе”.
Широкою популярністю користувались у свій час сатиричні твори і байки одного з видавців першого на Україні сатиричного журналу “Харьковский демокрит” В. Масловича. Крім великої кількості сатиричних віршів і байок, опублікованих на сторінках періодичних видань, Маслович видав кілька поетичних збірників, що вийшли з друкарні Харківського університету: “Басни в стихах” (1811, 1825), “Драматический кантат Харьковскому благотворительному обществу” (1814); “Дельф и Дельфира, или увенчанная любовь” (1811); “Баснь на прибытие в мир Асмодея” (1813), “О басне и баснописцах” (1816). Йому ж, першому з харківських письменників, належать твори, написані українською мовою (“Пісня сімейству”, “Від'їзд студента на учительство в Олешки”, “Жартівлива пісня” та ін.).
Поетом, ученим і чудовим журналістом був Р. Т. Гонорський. У 1814—1817 pp. Він випустив ряд книжок: “Дух Горация и Тибула”, “Опыт в прозе”, “О подражательной гармонин слова”, підручник французької мови та ін.
Високим поетичним талантом відзначалось багато віршів О.Склабовського, який випустив у 1819 р. свій збірник “Опыт в стихах”. Склабовський був талановитим журналістом і редактором “Украинского журнала” (1823—1825). Серед видань цієї групи — цілий ряд творів Л.Кричевської, П. Іноземцева, І. Петрова й ін.
У 1807 р. в Харкові був надрукований один з перших перекладів “Слова о полку Игореве”, здійснений А. Паліциним шестистопним ямбом в дусі явного наслідування пафосної мови псевдокласичних поем Хераскова і трагедій Озерова, що користувалися в той час великим успіхом.
Із західної літератури друкарня видала кілька збірників, а в 1844 р.— трагедію Шекспіра “Гамлет” у перекладі А. Кронеберга. Друкувались також збірки народнопоетичної творчості, як, наприклад, “Малороссийские пословицы и поговорки” (1834), збірка віршів Амвро–сія Могили (А. Метлинського), “Думки і пісні та ще дещо” (1839), “Словацкие песни” (1832) та ін.
З Харківським університетом зв'язано багато інших видань, зокрема періодичних. За першу половину XIX ст. в Харкові вийшло 12 періодичних видань — газет, журналів і збірників: газета “Харьковский еженедельник” (1812), “Харьковский демокрит” (1816), “Украинский вестник” (1816—1819), “Украинский домовод” (1817), “Харьковские известия” (1817—1823), “Украинский журнал” (1823—1825), “Украинский альманах” (1831), “Украинский сборник” (ч. І, Харків, 1838; ч. II, Москва, 1841), “Сніп” (1841), “Молодик” (1843—1844; перші дві книги вийшли в 1843 р. в Харкові, інші дві в 1844 p.— одна в Харкові, а друга в Петербурзі) та “Южный русский сборник” (1848), яким закінчується харківська періодика першої половини XIX ст.
Періодична преса цього часу відіграла велику роль у розвитку молодої української літератури. Вона давала перші зразки літературної критики, літературознавства, бібліографії. Вона збагатила українську літературу малими жанрами, такими, як ліричні вірші, романси, сатиричні і гумористичні поеми, фейлетони, нариси та ін. Незважаючи на свою деяку аморфність, відсутність іноді чіткої ідейно-політичної спрямованості, перші періодичні видання на Україні сприяли дальшому розвитку української культури.
Книгодрукування в Київському університеті
Видатною подією в суспільно-політичному і культурному житті України було відкриття в 1834 р. Київського університету, з яким нерозривно зв'язаний дальший розвиток гражданського книгодрукування. Друкарня при Київському університеті була заснована в 1835 р. на базі похідної друкарні колишнього Головного штабу 1-ої армії. У її складі були три залізні верстати, зроблені в Києві на заводах купця Дехтярьова лінійним майстром Лосенком, літографський верстат і російський, французький, грецький, слов'янський та арабський шрифти.
Разом з друкарнею строком на один рік (з листопада 1835 р.) було передано штат друкарських працівників: трьох складальників, двох друкарів, одного батирника і двох палітурників — всього десять чоловік (дев'ять унтер-офіцерів і один рядовий). По закінченні строку частина військовослужбовців була відряджена, а решта залишалася до кінця своєї служби. Коли вони пішли у відставку, було найнято складальників з лаврської друкарні.
Перший час ця друкарня виконувала, головним чином, замовлення Тимчасової військової комісії, створеної для закінчення справ Головного штабу 1-ої армії, а також друкувала всілякі звіти про стан учбового округу, університету, ліцею кн. Безбородка, програми і відомості гімназії, бланки і папери різних відомств аж до квитанційних
книг для свічного збору. Робота друкарні була погано налагоджена, часто мінялись адміністратори, до того ж відчувалась гостра нестача друкарського устаткуваяіїя і матеріалів.
У 1838 р. до складу університетської друкарні влилася піарська друкарня з Вітебської гімназії. Дещо розширилась у ці роки і літографія.
На кінець 30-х років значно зміцніла матеріально-технічна база друкарні, і вона вже могла друкувати книги. Щоправда, відсутність друкованої книжкової продукції до кінця 30-х років пояснюється не стільки слабкістю технічної бази друкарні, скільки надто несприятливими обставинами, в яких проходила діяльність самого університету: на підготовку і видання книг не відпускали коштів, цензурні умови були дуже важкими. Отже виконання університетських замовлень для друкарні було збитковим, їй краще було брати дрібні, але вигідніші з економічного боку приватні замовлення.
На утримання університету уряд відпускав надто мізерну суму. З асигнувань на друкарські видатки не вистачало навіть на друкування підручників, не кажучи вже про наукові праці. У 1844 р. тут не було можливості навіть видати університетські наукові записки, які виходили в усіх російських університетах. Важкий матеріальний стан примусив університет здати друкарню в оренду. З дозволу міністра народної освіти друкарню було передано в оренду з 1 квітня 1850 р. строком на 12 років київському книгопродавцю І. Завадському.
За умовою, складеною з Завадським, він дістав звання університетського друкаря і ставав повним господарем друкарні, виплачуючи щороку 1000 крб. орендної плати на користь університету. Не можна сказати, що контракт повною мірою забезпечував наукові потреби університету, та все ж він був вигідний для нього і тому по закінченні строку оренди договір був продовжений ще на 12 років і потім у 1874 р.— ще на 10 років.
Таким чином, університетська друкарня у Завадського перебувала 34 роки. До 1874 р. ні університет, ні Завадський, як орендар, не вкладали коштів на поповнення друкарського устаткування і шрифтів. Тому друкарня не завжди могла виконувати наукові замовлення університету, оскільки не було достатньої кількості і потрібного асортименту шрифтів, математичних, хімічних та інших спеціальних знаків. І хоч за контрактом орендар зобов'язувався друкувати книги “чисто, красиво і навіть, в разі потреби, розкішно”, але фактично виконати це було неможливо. З технічного боку видання університету не відзначалися високою якістю поліграфічного виконання, як правило, книги тут друкували на поганому папері.
Видання друкарні Київського університету не зібрані і точних статистичних відомостей про них немає. З 1834 по 1862 р. тут було надруковано понад 250 книг.
Щоправда, за відомостями М. Ф. Владимирського-Буданова, за названий період в університетській друкарні вийшло в світ всього близько 200 назв, з них — до 100 книг і статей було надруковано в період з 1834 по 1855 р. і трохи більше 100 в період з 1855 по 1862 р. Але ці відомості не точні. Точніші відомості дає В. С. Ікон-ников; за цей період .,1839—1849 pp.) він налічує 138 назв.
Що ж до питання про зміст продукції друкарні Київського університету, то слід зазначити, що, крім офіційних паперів, тобто всіляких відомостей, звітів про діяльність університету, гімназій, учбового округу, основну частину становили підручники і учбові посібники як для університету, так і для середніх шкіл.
З університетських курсів привертає до себе увагу цілий ряд праць викладачів Київського університету, таких, як “История русской словесности” М. 0. Максимовича (1839), “Опыт психологии” О.М.Новицького (1840) і його ж “Руководство к логике” (1841), що неодноразово перевидавалося, “Курс анатомии человеческого тела” О.П.Вальтера (1851—1853), за який Петербурзька медико-хірургічна академія нагородила автора спеціальною премією, і цілий ряд праць інших викладачів, зокрема першого професора і декана медичного факультету, учня і послідовника М.І.Пирогова — В.О.Караваєва, першого директора ботанічного саду Р.Е.Траутфеттера, М.Д.Іванишева, К.Ф.Кесслера, К.М.Феофілактова та ін.
Незважаючи на дуже несприятливі умови для розвитку наукової діяльності в першій половині XIX ст., Київський університет зробив великий вклад у вивчення історії, етнографії, природних і географічних умов України.
З відкриттям університету значно розширилось вивчення історії і археології як Києва, так і України взагалі. Значну роль у цьому відіграла “Временная комиссия для разбора древних актов”, створена в Києві в 1843р. при київському генерал-губернаторі. До її складу входили професори університету М.О.Максимович, М.Д.Іванишев, В.Ф.Домбровський, О.І.Ставровський та ін.
Вже в 40-х і 50-х роках Археографічна комісія зібрала і опублікувала ряд важливих історичних документів. В 1847—1859 pp. вона видала чотири томи “Памятников” з історії України XVI—XVIII ст., три томи “Летописи” С.Величка, “Летопись” Г.Грабянки і два томи “Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волыни”.
Ці видання з поліграфічно-художнього боку були виконані дуже досконало. Видавались вони в друкарнях університету і Вальнера. На особливу увагу заслуговує перший том “Памятников, изданных временною комиссиею для разбора древних актов”, надрукований в університетській друкарні (1845). Це було одним з найрозкішніших видань цієї друкарні. Історичні документи в ньому друкувались кирилицею, а коментар до них російським гражданським шрифтом. В томі багато ілюстративного матеріалу, майстерно виконаного в літографії Вальнера. Відкривається він заголовним аркушем, на якому зображені багатоколірні фрески арки Софійського собрру.
Дуже цікавими є також два види Києва з зображенням військових баталій на суші та на Дніпрі. Кожний розділ завершується тематичною кінцівкою з зображенням пам'яток матеріальної культури — руїн Золотих воріт, змальованих в 1651 p., старовинних монет, тощо. Дуже привабливе і зовнішнє оформлення цього видання — сап'янова палітурка з золотим тисненням та золотим обрізом.
Те ж слід сказати і про видання “Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского”, два томи якого вийшли в 1849 р. в друкарні Вальнера. Це книга великого формату, текст в ній розташовано в дві колонки на сторінці з великою кількістю кінцівок, знімків з рукописних книг і літографованого зображення старовинної церкви в селі Вербівки.
Активну участь у роботі Археографічної комісії брав у 1845—1846 pp. Т. Г. Шевченко як художник і записувач народних пісень, казок, легенд у південних губерніях Росії (Полтавській, Чернігівській, Київській, Волинській і Подільській).
Разом з професором М.Д.Іванишевим Шевченко брав участь у розкопках кургану Переп'ят у Васильківському повіті Київської губернії. Результати цих розкопок були опубліковані в книзі “Древности, изданные временною комиссиею для разбора лревних актов”, яка вийшла в 1846 р. тиражем 600 примірників. Надрукована вона була дуже швидко з технічного боку досить досконало. В книзі багато майстерно виконаних малюнків. Текст надруковано двома мовами — російською і французькою.
Як довів П. М. Попов, у 1846 р. було не одне, а два видання “Древностей”. Перше — з дозволом петербурзького цензора від 13 лютого 1846 р. і друге – з підписом київського цензора від 15 травня 1846 р. Відрізняються ці видання також оздобами, набором і ілюстраціями. Малюнки обох видань виконані в Києві в літографії Вальнера. Проте київське видання оформлено більш розкішно.
У 1851—1864 pp. при Київському університеті працювала “Комиссия для описання губерний Киевского учебного округа”. Комісія випустила 4 томи своїх праць. Перші три томи вийшли в 1851—1854 pp., а останній — в 1861 р. Більшість праць, написаних членами комісії, була присвячена вивченню флори, фауни, мінералогії, геології і статистики України. Видано їх тиражем 850 примірників, з яких 450 розсилали різним установам і особам, а 400 надійшло в продаж.
Значний вклад у вивчення рослинності України зробили професори ботаніки О.С.Рогович, В.Г.Бессер і особливо P.E.Траутфеттер, шеститомна “Русская флора” (1844—1845) якого була важливим надбанням науки. Для вивчення фауни України чимало зробив видатний російський зоолог К.Ф.Кесслер, який багато років працював у Київському університеті і написав цілий ряд праць, що залишили помітний слід в науці: “Руководство для определения птиц” (1847), “Русская орнитология” (1847), “Птицы воробьиные” (1851), “Птицы голенастые и водяные” (1852) та ін.
Визначним внеском у розвиток науки були також праці прлася піарська друкарня з Вітебської гімназії. Дещо розширилась у ці роки і літографія.
На кінець 30-х років значно зміцніла матеріально-технічна база друкарні, і вона вже могла друкувати книги. Щоправда, відсутність друкованої книжкової продукції до кінця 30-х років пояснюється не стільки слабкістю технічної бази друкарні, скільки надто несприятливими обставинами, в яких проходила діяльність самого університету: на підготовку і видання книг не відпускали коштів, цензурні умови були дуже важкими. Отже виконання університетських замовлень для друкарні було збитковим, їй краще було брати дрібні, але вигідніші з економічного боку приватні замовлення.
На утримання університету уряд відпускав надто мізерну суму. З асигнувань на друкарські видатки не вистачало навіть на друкування підручників, не кажучи вже про наукові праці. У 1844 р. тут не було можливості навіть видати університетські наукові записки, які виходили в усіх російських університетах. Важкий матеріальний стан примусив університет здати друкарню в оренду. З дозволу міністра народної освіти друкарню було передано в оренду з 1 квітня 1850 р. строком на 12 років київському книгопродавцю І. Завадському.
За умовою, складеною з Завадським, він дістав звання університетського друкаря і ставав повним господарем друкарні, виплачуючи щороку 1000 крб. орендної плати на користь університету. Не можна сказати, що контракт повною мірою забезпечував наукові потреби університету, та все ж він був вигідний для нього і тому по закінченні строку оренди договір був продовжений ще на 12 років і потім у 1874 р.— ще на 10 років.
Таким чином, університетська друкарня у Завадського перебувала 34 роки. До 1874 р. ні університет, ні Завадський, як орендар, не вкладали коштів на поповнення друкарського устаткування і шрифтів. Тому друкарня не завжди могла виконувати наукові замовлення університету, оскільки не було достатньої кількості і потрібного асортименту шрифтів, математичних, хімічних та інших спеціальних знаків. І хоч за контрактом орендар зобов'язувався друкувати книги “чисто, красиво і навіть, в разі потреби, розкішно”, але фактично виконати це було неможливо. З технічного боку видання університету не відзначалися високою якістю поліграфічного виконання, як правило, книги тут друкували на поганому папері.
Видання друкарні Київського університету не зібрані і точних статистичних відомостей про них немає. З 1834 по 1862 р. тут було надруковано понад 250 книг.
Щоправда, за відомостями М. Ф. Владимирського-Буданова, за названий період в університетській друкарні вийшло в світ всього близько 200 назв, з них — до 100 книг і статей було надруковано в період з 1834 по 1855 р. і трохи більше 100 в період з 1855 по 1862 р. Але ці відомості не точні. Точніші відомості дає В. С. Ікон-ников; за цей період .,1839—1849 pp.) він налічує 138 назв.
Що ж до питання про зміст продукції друкарні Київського університету, то слід зазначити, що, крім офіційних паперів, тобто всіляких відомостей, звітів про діяльність університету, гімназій, учбового округу, основну частину становили підручники і учбові посібники як для університету, так і для середніх шкіл.
З університетських курсів привертає до себе увагу цілий ряд праць викладачів Київського університету, таких, як “История русской словесности” М. 0. Максимовича (1839), “Опыт психологии” О.М.Новицького (1840) і його ж “Руководство к логике” (1841), що неодноразово перевидавалося, “Курс анатомии человеческого тела” О.П.Вальтера (1851—1853), за який Петербурзька медико-хірургічна академія нагородила автора спеціальною премією, і цілий ряд праць інших викладачів, зокрема першого професора і декана медичного факультету, учня і послідовника М.І.Пирогова — В.О.Караваєва, першого директора ботанічного саду Р.Е.Траутфеттера, М.Д.Іванишева, К.Ф.Кесслера, К.М.Феофілактова та ін.
Незважаючи на дуже несприятливі умови для розвитку наукової діяльності в першій половині XIX ст., Київський університет зробив великий вклад у вивчення історії, етнографії, природних і географічних умов України.
З відкриттям університету значно розширилось вивчення історії і археології як Києва, так і України взагалі. Значну роль у цьому відіграла “Временная комиссия для разбора древних актов”, створена в Києві в 1843р. при київському генерал-губернаторі. До її складу входили професори університету М.О.Максимович, М.Д.Іванишев, В.Ф.Домбровський, О.І.Ставровський та ін.
Вже в 40-х і 50-х роках Археографічна комісія зібрала і опублікувала ряд важливих історичних документів. В 1847—1859 pp. вона видала чотири томи “Памятников” з історії України XVI—XVIII ст., три томи “Летописи” С.Величка, “Летопись” Г.Грабянки і два томи “Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волыни”.
Ці видання з поліграфічно-художнього боку були виконані дуже досконало. Видавались вони в друкарнях університету і Вальнера. На особливу увагу заслуговує перший том “Памятников, изданных временною комиссиею для разбора древних актов”, надрукований в університетській друкарні (1845). Це було одним з найрозкішніших видань цієї друкарні. Історичні документи в ньому друкувались кирилицею, а коментар до них російським гражданським шрифтом. В томі багато ілюстративного матеріалу, майстерно виконаного в літографії Вальнера. Відкривається він заголовним аркушем, на якому зображені багатоколірні фрески арки Софійського собрру.
Дуже цікавими є також два види Києва з зображенням військових баталій на суші та на Дніпрі. Кожний розділ завершується тематичною кінцівкою з зображенням пам'яток матеріальної культури — руїн Золотих воріт, змальованих в 1651 p., старовинних монет, тощо. Дуже привабливе і зовнішнє оформлення цього видання — сап'янова палітурка з золотим тисненням та золотим обрізом.
Те ж слід сказати і про видання “Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского”, два томи якого вийшли в 1849 р. в друкарні Вальнера. Це книга великого формату, текст в ній розташовано в дві колонки на сторінці з великою кількістю кінцівок, знімків з рукописних книг і літографованого зображення старовинної церкви в селі Вербівки.
Активну участь у роботі Археографічної комісії брав у 1845—1846 pp. Т. Г. Шевченко як художник і записувач народних пісень, казок, легенд у південних губерніях Росії (Полтавській, Чернігівській, Київській, Волинській і Подільській).
Разом з професором М.Д.Іванишевим Шевченко брав участь у розкопках кургану Переп'ят у Васильківському повіті Київської губернії. Результати цих розкопок були опубліковані в книзі “Древности, изданные временною комиссиею для разбора лревних актов”, яка вийшла в 1846 р. тиражем 600 примірників. Надрукована вона була дуже швидко з технічного боку досить досконало. В книзі багато майстерно виконаних малюнків. Текст надруковано двома мовами — російською і французькою.
Як довів П. М. Попов, у 1846 р. було не одне, а два видання “Древностей”. Перше — з дозволом петербурзького цензора від 13 лютого 1846 р. і друге – з підписом київського цензора від 15 травня 1846 р. Відрізняються ці видання також оздобами, набором і ілюстраціями. Малюнки обох видань виконані в Києві в літографії Вальнера. Проте київське видання оформлено більш розкішно.
У 1851—1864 pp. при Київському університеті працювала “Комиссия для описання губерний Киевского учебного округа”. Комісія випустила 4 томи своїх праць. Перші три томи вийшли в 1851—1854 pp., а останній — в 1861 р. Більшість праць, написаних членами комісії, була присвячена вивченню флори, фауни, мінералогії, геології і статистики України. Видано їх тиражем 850 примірників, з яких 450 розсилали різним установам і особам, а 400 надійшло в продаж.
Значний вклад у вивчення рослинності України зробили професори ботаніки О.С.Рогович, В.Г.Бессер і особливо P.E.Траутфеттер, шеститомна “Русская флора” (1844—1845) якого була важливим надбанням науки. Для вивчення фауни України чимало зробив видатний російський зоолог К.Ф.Кесслер, який багато років працював у Київському університеті і написав цілий ряд праць, що залишили помітний слід в науці: “Руководство для определения птиц” (1847), “Русская орнитология” (1847), “Птицы воробьиные” (1851), “Птицы голенастые и водяные” (1852) та ін.
Визначним внеском у розвиток науки були також праці професора геології і мінералогії Київського університету К.М.Феофілактова. Розквіт його наукової діяльності припадає на другу половину ХІХ ст.. але ще в першій половині XIX ст. він випустив ряд цінних праць. Велику роль у розвитку наукової діяльності університету відіграли наукові записки, які почали виходити з ініціативи і при прямій підтримці М.І.Пирогова з 1861 р. по 12 книг на рік.
З Київським університетом зв'язаний також дальший розвиток журналістики в Києві. М.О.Максимович, перший ректор університету, прибувши в Київ, задумав видавати науково-летратурний журнал “Киевский собеседник”, але здійснити цей намір не вдалося. У 1839 р. замість “Киевского собеседника” він почав готувати окремі збірники під назвою “Киевлянин”. Перша книжка його вийшла влітку 1840 р
“Киевлянин” проходив подвійну цензуру — місцевих адміністративних і духовних осіб та Київського і Петербурзького цензурних комітетів. Внаслідок цього частина матеріалів з альманаху була вилучена. Проте появу “Киевлянина”
| 1 | 2 | след. → |
