Рефераты
Видео уроки
ВУЗы Украины
Мир
Рефератов
Рефератов
Отзывы о ВУЗах
Каталог одежды
Клиники Киева
|
Большая база бесплатных русских и украинских рефератов
Доклады, сочинения, контрольные работы, экзаменационные билеты и шпаргалки/шпоры Коллекция курсовых и дипломных работ для студентов |
Рефераты по Макроекономіка
Реферат Ринок і економічна система
1. Оновні моделі сучасної економіки.
Цивілізація розвивається через глобальні історичні етапи, якими є патріархальне, індустріальне та постіндустріальне суспільство.
Патріархальне суспільство характеризується фундаментальним співвідношенням "людина - природа".
Індустріальне суспільство визначається базовим співвідношенням "людина - знаряддя та засоби праці". Для нього характерне прагнення людини до підкорення природи, масове споживання індустріально вироблених речей, бюрократизація суспільства.
Постіндустріальне суспільство - нова фаза розвитку- цивілізації за формулою співвідношення "людина - людина". Притаманні цьому суспільству гуманізація розвитку, гармонія з природою, розвиток людської особистості, велич людини, '"економіка розуму" - основа не тільки технологічно-трудових, а й соціокультурних процесів.
У межах індустріального суспільства на початку XX ст. чітко сформувались дві протилежні крайнощі його розвитку - державний соціалізм та класичний (дикий) капіталізм. Прогресивний розвиток суспільства обумовлює перехідний період від цих крайнощів до моделі змішаної економіки, через яку суспільство спрямовує свій рух до постіндустріального суспільства як нового ступеня розвитку. Ядро прогресивного розвитку становлять розвинуті країни, а периферію - слаборозвинуті країни "третього світу", в яких домінує модель класичного капіталізм}' (вільного ринку), та постсоціалістич-ні країни.
У XX ст. розвинуті країни створили новий суспільний лад, більш прогресивний порівняно з класичним, або державно-монополістичним капіталізмом, -елітаризм, або неокапіталізм. Економічною основою цього ладу є змішана економіка, яка суттєво відрізняється від моделі вільного ринку. Разом з тим відносно країн "третього світу" елітаризм несе в собі загрозу для цивілізації внаслідок примітивізації масової культури, виявлення гегемонізму, економічного. екологічного, ідеологічного та інших форм експансіонізму, що порушує законні права та інтереси багатьох країн і народів периферії світового господарства.
Поглинання ринку країн "третього світ)'" відбувається через односторонню лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, створення умов нерівноправного торгового обміну, монополізацію високих технологій (так звана "інтелектуально-технологічна рента"), впровадження ефективних економічних механізмів стимулювання власного експорт}7 науковомісткої продукції, жорстке обмеження імпорту та через додаткові механізми нищення виробничого, науково-технічного, технологічного та освітнього потенціалів, через відлучення держави від втручання в економіку.
Еволюційний шлях трансформації суспільного ладу, здійснюваний за моделлю змішаної економіки, опирається на сукупність економічних теорій, серед яких провідними є українська інноваційна теорія, започаткована в працях М. Туган-Барановського. та теорія Дж. Кейнса. Ці теорії побудовані на цілеспрямованому втручанні держави в економіку та раціональному поєднанні державного регулювання і ринкового саморегулювання.
На відміну від розвинутих країн, теоретики українських "реформ" опираються не на сукупність економічних теорій, а лише на монетаристську економічну теорію М. Фрідмєна неоконсервативної (неоліберальної) школи, відкинувши найбільше надбання економічної науки XX ст. - українську інноваційну теорію. Робиться це під тиском міжнародних фінансових організацій та за порадами іноземних експертів-консультантів, а також під впливом напіврабської психології і неосяжних апетитів до збагачення за рахунок народ}' України корумпованих кланів "нових українців".
З точки зору розвитку суспільства Україна рухається з XX ст. назад, у XVIII ст., сприймаючи ринкові відносини за моделлю Адама Сміта та Чиказької школи, де за головний мотив діяльності взято лише максималізацію прибутку, протиставляючи суспільство виробництв}' й державі, нехтуючи духовними, моральними та культурними цінностями.
Україна ж має всі необхідні умови, щоб. вибравши за мету реформ модель змішаної економіки та обіпершись на власні продуктивні сили, довіру, працелюбство й талант свого народ}', на сукупність економічних теорій, забезпечити її національну безпеку та високий життєвий рівень широких верств населення, вибороти своє чільне місце в колі розвинутих країн, країн елітаризму.
А ознаками розвинутих країн є:
не протиставлення, а органічна єдність, взаємодоповнення ринкової саморегуляції та державного регулювання економіки; багатоукладність в економіці, за якої форма власності втрачає своє вирішальне значення; провідною є тенденція до розмивання ("зняття") приватної власності та експропріації капіталістів, коли її суб'єктом є влада фінансової еліти, яка стимулює перехід від приватної до корпора-тивно-елітаристської власності. Власність в розвинутих країнах - це комплекс прав, а не тільки права володіння, користування та розпорядження;
одностороння лібералізація зовнішньоекономічної діяльності з одночасним захистом власного ринку та власного виробника;
розвиток на основі сукупності економічних теорій (монетаристської, Кейнса. інституціоналізму тощо), серед яких провідною є інноваційна теорія, започаткована в Україні М. Туган-Барановським;
високий рівень (стандарт) життя та рівень соціального захисту населення своєї країни;
розвинена демократія - розв'язання соціальних конфліктів мирним компромісним шляхом на основі структуризації суспільства, патріотизм і стриманість у розумних межах стосовно пограбування свого населення з боку владної та політичної еліти;
наявність у суспільстві сучасного середнього класу (основа злагоди) як сукупності середнього власника та висококваліфікованих фахівців - робітників, вчених, вчителів, лікарів, юристів, державних службовців, творчих працівників тощо;
збереження державою незалежності і керованості в політиці, економіці і культурі;
обмеження іноземних інвестицій в свої фірми та заборона продажу землі іноземцям;
використання національної ідеї, національних інтересів як ідеології розвитку країни.
Отже, якщо за мету реформ ставити розбудову таких ринкових відносин, які ведуть до зростання добробуту широких верств населення, до стандарту життя розвинутих країн, то Україна має змінити курс ринкових реформ від моделі класичного капіталізму (вільного ринку) до моделі елітаризму (нео-капіталізму), тобто до змішаної економіки, і привести зміст реформ у відповідність до Конституції України.
Соціально-економічне середовище формується такими чотирма основними елементами:
1) світоглядом, що мотивує рішення та поведінку людини;
2) існуючими інститутами як сукупністю норм права в будь-якій галузі суспільних відносин, тією чи іншою формою суспільного устрою (ринки, закони і постанови, норми, звички, власність, культура, сім'я, менталітет, держава тощо), які визначальним чином впливають на рішення та вчинки;
3) системою заохочень індивідуума, що проявляється через відносні ціни та доходи;
4) політичними діями, які впливають на три попередні елементи [21]. Трансформація суспільства від економіки централізованого планування
до ринку означає повну зміну соціально-економічного середовища.
Соціально-економічне ринкове середовище - це сутатшість таких базових суспільних інститутів, як гроші, кредит та ринок, котрі інтегровані у сукупність інших інститутів - громадянського суспільства, культури, менталітету, сфери управління тощо - і за допомогою цілої низки політичних заходів, за допомогою втручання держави в економік)' скеровуються в суспільно прийнятне русло.
Причини, які викликали до життя всю цю сукупність суспільних інститутів соціально-економічного ринкового середовища, в процесі історичного розвитку були пов'язані з бажанням людей усунути недоліки та незавершеність ринкової економіки. Серед таких причин можна виділити три основні.
Перша причина зумовлена впливом невизначеності, ринкового хаосу на грошову економіку. Завданням регулюючих інститутів у цьому випадку є зменшення невизначеності та створення умов для впорядкування та прогнозування індивідуальної та колективної поведінки.
Друга причина, яка має особливе значення на сучасному етапі розвитку, -це необхідність перетворення та систематизації потоків інформації з метою їх ефективного використання (маркетинг).
Третя причина - бажання усунути такий недолік ринку, як тенденцію виробляти недостатню кільшсть суспільних благ в галузях охорони здоров'я, освіти, науки, екологічній тощо.
Якою мірою суспільні інститути стримують чи заохочують економічну діяльність та зайнятість, залежить від особливостей тієї чи іншої країни, її моделі економічного розвитку, трансформації суспільства.
1.1.1. ТИПИ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА
Виділяють три типи розвитку суспільства
1. Азіатський, або східний тип розвитку. Точніше його слід було б називати комуналістським (общинним), бо для нього характерний етатизм - одержавлення багатьох сфер життя суспільства, сильні общинні традиції, відсутність вільної особи, автократичний (самодержавницький) характер влади та широке використання неправових форм правління. З тими чи іншими модифікаціями він активно проявляє себе в ряді регіонів і нині.
2. Елітаризм, або європейський лібералізм. Цей тип розвитку суспільства об'єднує свободу економічної діяльності громадян, повагу до творчості, визнання за індивідуумом широкого комплексу прав і свобод, обмеження свавілля державної влади.
У розвинутих країнах Заході' сучасний суспільно-економічний лад суттєво відрізняється від класичного (домонополістичного) і державно-монополістичного капіталізму, тому ряд дослідників (В. Криворотов, С. Платонов, С. Чернишов, В. Якушик та ін.) називають цей лад "неокапіталізмом", "елітаризмом".
Підставою для такого висновку про виникнення якісно нової соціальної формації є, по-перше, той факт, що в цих країнах, як на мікро-, так і макро-рівнях, має місце свідоме науково обгрунтоване державне регулювання господарської та інших сфер життя суспільства і, таким чином, забезпечення його цілеспрямованого економічного та соціального розвитку, з урахуванням вимог і умов паралельно існуючих природних процесів, властивих для ліберального типу розвитку. По-друге, для розвищтих країн Заходу характерні стимулювання споживання та забезпечення високого рівня життя широких верств населення, високий рівень фонду оплати праці (50-70% ВВП), гуманізація умов трудової діяльності людини, заохочення підвищення кваліфікації робітників, висока оцінка творчої праці.
По-третє, широкий розвиток отримує система соціального забезпечення (Німеччина. Швеція та ін.).
По-четверте, діють механізми компромісного розв'язання соціальних конфліктів на основі усталених демократичних принципів.
По-п'яте, зроблено важливий крок в бік здоланая ("зняття", як пише В. Якушик) приватної власності, експропріації капіталістів, щоправда, не зовсім за К. Марксом, бо "суб'єкт такої експропріації інший: замість диктатури пролетаріату - влада фінансової еліти. Перед лицем внутрішньої і зовнішньої загрози вона змушена гуртуватись, відкидати класичну форму боротьби кожного проти всіх, та в антикризових цілях централізувати управління відтворення виробництва сукупного капітал}
Таким чином, елітаризм - це багатоукладне суспільство із панівним елі-таристським ладом. Його представником і є, за В. Якушиком. "фінансова еліта, яка, реалізуючи наукове розуміння частини об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, використовуючи розвинуті методи та засоби планового керівництва, опираючись при необхідності на механізми таємної влади, крок за кроком обмежує сферу анархії суспільного виробництва і поступово опановує систем) суспільних відносин, перетворюючи їх в інтересах владної меншості''.
Отже, елітаризм (неокапіталізм) - більш прогресивний лад, ніж класичний чи державно-монополістичний капіталізм. Його ні в якому разі не можна назвати "загниваючим", бо він створює широкі можливості для подальшого розвитку продуктивних сил суспільства, його духовності та моралі, удосконалення суспільних відносин, їх гуманізації і екологізації.
Разом з тим наскільки цей суспільний лад керується "розумовою складовою" в межах своєї держави, настільки він заохочує прояв "'інстинктів" поза її межами.
Елітаризм - це експлуататорський лад, економічна могутність якого грунтується, в першу чергу, на експлуатації країн "третього світу", а також (меншою мірою) - трудящих власних країн. Для нього характерним є перехід від приватної власності до корпоративно-елітаристської, а не до власності всього суспільства, як при соціалізмі та комунізмі.
Очевидно, що в умовах елітаризму поєднуються елементи ліберального та гуманістичного типу розвитку. Але він несе в собі серйозну загрозу для цивілізації: примітивізацію масової культури, безконтрольність, прояв гегемонізму - економічного, ідеологічного та інших форм експансіонізму,
що порушують законні права та інтереси багатьох країн і народів. Політика країн елітаризму, спрямована на захоплення нових ринків збуту, ліквідацію потенційних конкурентів, є політикою певною мірою "подвійних стандартів" відкритий ринок для імпорту західних товарів і різноманітні явні та неявні види обмежень й бар'єри для товарів із країн "третього світу", в тому числі і з України. Яскравий приклад цього - антидемпінгові процеси в США проти конкурентноспроможної металургії, продукції України.
Підкреслимо, що нині Існує велика кількість моделей елітаризму (неока-піталізму), моделей країн із змішаною економікою, і вони багато в чому відрізняються між собою (порівняйте США. Японію, Францію, Італію, Швецію чи Австрію та ін.).
У ряді країн із ринковою економікою, навіть високорозвинутих. до елементів елітаризму додаються елементи азіатського, або східного типу розвитку (Японія. Китай. Південна Корея тощо).
Якщо в розвинутих країнах класичний капіталізм себе вичерпав, то на периферії світового господарства залишаються країни, залежні від іноземного елітаризму, в яких він підтримує типово капіталістичні, або принаймні близькі до нього за своїми ознаками, суспільства і сприяє їхньому розвитку.
3. Гуманістичний тип розвитку суспільства. Цей тип розвитку суспільства має такі ознаки
заміна природного організму' відчуженої економіки свідомо плановим. штучним господарським механізмом, функціонуючим на основі інноваційного процесу;
орієнтація на всебічний розвиток особистості та реалізація ідеалу справедливості в його цивілізованій формі;
збалансований розвиток суспільства, ретельне врахування інтересів як сьогоднішніх, так і прийдешніх поколінь;
мирний, компромісний розв'язок суспільних суперечностей.
Очевидно, що гуманістичний тип розвитку веде до постіндустріального, цивілізованого суспільства, яке грунтовно описане в книзі автора
Сфера ринкового середовища, як бачимо, неоднорідна і далеко не лагідна. «Завдяки глибинній культурно-етнічній основі глобальної інтеграції у світовому історичному розвитку формуються нові світові цивілізації", серед яких сьогодні можна виділити такі: європейську, північноамериканську, цивілізацію Південно-Східної Азії, ісламську, латиноамериканську, африканську. Відповідно до цих глобальних умов логічно виділити в економіці такі інфраструктури або сфери
1. Фундамент економічної системи держави, її виробничу інфраструктуру (сферу) - комплекс галузей, які забезпечують зовнішні умови безпосередньо процесів виробництва (сировина, транспорт, торгівля, енергозабезпечення, сфера ділових послуг - зв'язок, реклама, маркетинг тощо).
2. Фінансово-кредитну інфраструктуру (сферу) - фінансові організації, банки, фондові та валютні біржі, інвестиційні фонди і фірми тощо.
3. Управлінську інфраструктуру - комплекс галузей, що створюють: економічну політику на основі оптимальних пропорцій на макро- і мікро-
рівнях, інформаційної системи, науково-технічного прогресу, інноваційної діяльності та захисту свого ринку і свого виробника;
інституціональну інфраструктуру як сукупність суспільних інститутів на основі правової і законодавчої діяльності, розподілу влад, державного апарату, який реалізує регулювання економікою.
4. Соціальну інфраструктуру (сферу), яка включає охорону здоров'я, освіту, систему культурно-освітніх закладів, дрібну торгівлю, пасажирський транспорт, житлово-комунальну сферу, сферу організації відпочинку, громадське харчування, систему громадських та індивідуальних послуг, систему закладів соціального забезпечення, що по суті забезпечує якість робочої сили.
5. Екологічну інфраструктуру (сферу) • - сукупність державних та місцевих органів контролю, збереження та відновлення навколишнього природнього середовища
Підкреслимо, що інфраструктура економіки є однаковою для будь-якого суспільного устрою. Відмінність між суспільними устроями залежить від форм власності, що проявляється, в першу черг}', в ступені втручання держави в економіку. Модель, за якою держава зовсім не втручається в економіку, є моделлю класичного (дикого) капіталізму' коли в основі суспільних відносин лежить приватна власність. При повному (100 %) втручанні держави в економіку, в усі її інфраструктури матимемо тоталітарну систему - державний соціалізм), коли в основі суспільних відносин лежить державна власність. При частковому втручанні держави в економік}' (в одні сфери більше, в інші менше), матимемо змішану економіку коли всі форми власності рівноправні й рівноцінні, що характерно для розвинутих країн, а держава майже повністю регулює тільки екологічну та соціальну інфраструктури.
