Рефераты
Видео уроки
ВУЗы Украины
Мир
Рефератов
Рефератов
Отзывы о ВУЗах
Каталог одежды
Клиники Киева
|
Большая база бесплатных русских и украинских рефератов
Доклады, сочинения, контрольные работы, экзаменационные билеты и шпаргалки/шпоры Коллекция курсовых и дипломных работ для студентов |
Рефераты по Право
Міжнародні організації з захисту прав людини
Історична довідка
Поняття та Класифікація
Права людини та міжнародне право
Міжнародні організації з прав людини та їх діяльність
Організація об’єднаних націй (www.un.org)
Генеральна асамблея
Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР)
Комісія з прав людини
Підкомісія по заохоченню та захисту прав людини
Верховний комісар ООН з прав людини
Договірні установи
Комітет з прав людини
Комітет з економічних, соціальних та культурних прав
Комітет проти катувань
Комітет по ліквідації расової дискримінації
Комітет з прав дитини
Комітет по ліквідації дискримінації по відношенню до жінок
Управління Верховного комісару ООН у справах біженців
Міжнародний суд
Міжнародний кримінальний суд
Міжнародна організація праці
Організація Обўєднаних Націй з питань освіти, науки та культури
Спостерігач за правами людини (Human rights watch)
Організація не представлених націй та народів (Unrepresented Nations and peoples Organization)
Міжнародний союз з прав людини
Лікарі за права людини
Комітет адвокатів з прав людини
Висновки
Література
Всеобщий отказ от насилия требует убежденности всего общества. Это вопросы не правительственного, а государственного уровня; это вопросы не только официальных органов, а общества в целом, включая гражданское население, военнослужащих и религиозные органы. Мобилизация, которая крайне необходима для обеспечения перехода от культуры войны к культуре мира, требует участия каждого человека. Для изменений в мире необходимо участие всех.
Фредерико Майор,
генеральный директор ЮНЕСКО
Історична довідка
Як в давньогрецькій філософії, так і в світових релігіях можна знайти принципи, які є основою ідеї прав людини. Але лише в XVIII ст. сформувалася концепція прав людини в сучасному її розумінні: природа наділила людину певними невід'ємними правами, які не повинні порушуватися державою; дотримання прав людини є необхідною передумовою належного людського існування.
Серед перших історичних документів, що кодифікували права людини, слід відзначити англійські Велику хартію вільностей 1215 року та "Білль про права" 1689 року. Ці документи гарантували права, які могли опинитися під загрозою за певних умов (наприклад, загроза свободі віросповідання), але не містили всеохоплюючої концепції прав та свобод особистості. В той час свободи розглядалися як права, які особи або групи мали згідно з власним соціальним статусом.
Згодом концепція свобод індивіда відокремилася від концепції його соціального статусу та стала розглядатись як право, властиве усім людським істотам. Значну роль в цьому процесі грали іспанські теологи та правоведи Франсіско де Вітторіа (1486-1546) та Варфоломея де лас Касаса (1474-1566), які розробили доктрину про необхідність визнання прав населення земель, що колонізувалися Іспанією. Інший видатний іспанський юрист, Васкес де Мончоа, обґрунтував теорію природних прав (ius naturalism).
Згодом значну увагу привернули ідеї Гуго Гроция, Самюеля фон Пуфендорфа та Джона Локка, що розробили всеохоплюючу концепцію природного права. Жан-Жак Руссо висунув концепцію, згідно з якою монарх отримує владу в результаті "громадської угоди" з власними підданими. Шарль Монтеск’є розробив концепцію розподілу влади. Термін "права людини" (droits de l'homme) вперше з'явився у французькій Декларації прав людини та громадянина 1789 року.
Ці теорії були основою для дій населення британських колоній в Північній Америці. Американська декларація незалежності, прийнята 4 липня 1776 року, основувалася на тому, що всі люди рівні і містила посилання на такі невід'ємні права, як право на життя, свободі та прагнення щастя. Ці ж ідеї відображені у "Біллі про права", прийнятому штатом Вірджинія в тому ж році. Згодом положення Декларації незалежності були прийняті іншими штатами, а також включені в “Білль про права”, що доповнив в 1791 році конституцію США 1787 року. Міжнародна теорія прав людини також отримала розвиток в французькій Декларації прав людини та громадянина 1789 року. Обидві декларації - американська та французька - задумувалися як систематичний перелік універсальних прав людини.
Таким чином, класичні права XVIII-XIX сторіч відносилися до свободи індивіда. Але вже в той час отримала розвиток ідея, що громадяни мають право чекати від власної держави поліпшення умов існування. В деяких європейських конституціях ХІХ ст. містилися не тільки положення про класичні права людини, але й статті, що покладали на державу відповідальність у сфері зайнятості, соціального забезпечення, охорони здоров'я та освіти. Соціальні права було гарантовано в конституціях Мексики 1917 року, Німеччини 1919 року.
В ХІХ ст. Європа стала свідком конфліктів, пов'язаних із захистом прав меншостей. Ці конфлікти призвели до ряду "гуманітарних інтервенцій" та вироблення міжнародних гарантій в цій області. Наприклад, Берлінська угода 1878 року зумовлювала міжнародне визнання Балканських держав, що звільнилися від Османської імперії дотриманням прав релігійних меншостей в цих державах.
Необхідність вироблення міжнародних стандартів в галузі прав людини була вперше усвідомлена наприкінці ХІХ ст. В цей час промислово розвинені країни почали приймати закони з питань праці, при цьому рівень оплати праці зріс, і, як наслідок, вартість найманої праці. У зв’язку з цим промислово розвинені країни опинилися у програшному становищі по відношенню до країн, які не мали трудового законодавства. В результаті консультацій з`явилися перші конвенції, в яких держави брали обов’язки одна перед другою у відношенні власних громадян. Бернська конвенція 1906 року про заборону нічної праці жінок стала першою міжнародною угодою в галузі соціальних прав. Значна кількість конвенцій в галузі праці була розроблена Міжнародною організацією праці, створеною в 1919 році. Таким чином, соціальні права знайшли своє відображення у міжнародному праві значно раніше від класичних прав.
Злочини проти людяності, скоєні під час Другої світової війни, показали хибність традиційної точки зору, що спілкування держав із власними громадянами є власною справою держав. Підписання Уставу ООН 26 червня 1945 року зробило права людини невід’ємною частиною міжнародного права. Згідно з Уставом, держави ѕ члени ООН зобов’язалися проводити разом заходи, орієнтовані на захист прав людини в усьому світі. 10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея прийняла та проголосила Загальну декларацію прав людини “як завдання, до виконання якого повинні прагнути усі народи та держави”. Прийняття Загальної декларації прав людини було поштовхом до подальшої розробки міжнародних стандартів у галузі прав людини та створення механізмів міжнародного контролю. За останні п’ятдесят років лише під егідою ООН було укладено більше 60 угод по правам людини. На європейському континенті значну роль у заохоченні та захисті прав людини має Рада Європа та Організація по безпеці та співробітництву в Європі.
Поняття та Класифікація
Права людини в цілому можуть бути визначені як права, що людина отримує при народженні та без яких не може існувати як людська істота. Права людини відмінні від інших прав у двох аспектах. По-перше, кожна людина наділена правами людини від народження. Права людини не можна надати або придбати. Вони рівною мірою стосуються різних людей. По-друге, зобовўязання по дотриманню прав людини покладено на державу та її органи, а не на інших індивідів. Інакше кажучи, держава зобовўязана не тільки утримуватись від порушень прав людини, а й захищати одних індивідів від замахів інших.
Ідея прав людини виникла з необхідності захищати індивіда від зловживань державною владою. Тому перша ідея прав людини фокусувалася на обовўязках держави утримуватись від певних дій. Іншим джерелом ідеї прав людини є уявлення про те, що необхідно людській істоті для гідного існування. В цьому відношенні права людини є для держави орієнтиром у прийнятті мір, направлених на всебічний розвиток особистості.
Термін “права людини” відноситься до досить широкого спектру прав: від права на життя до права вільно приймати участь в культурному житті суспільства. На міжнародному рівні розрізняють громадянські та політичні права, з одного боку, та економічні, соціальні та культурні права, з іншого.
Термін “громадянські права” застосовується по відношенню до прав, зазначених у 1-18 статтях Загальної декларації прав людини.
До політичних відносять права, зазначені в 19-21 статтях Загальної декларації прав людини: свобода виразу думок, свобода мирних зібрань та асоціацій, право обирати та бути обраним.
Економічні та соціальні права визначені в статтях 22-26 Декларації. Культурні права (статті 27,28): право на участь в культурному житті суспільства, право на захист моральних та матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць.
Однією з можливих класифікацій прав людини є поділ на “класичні” та “соціальні” права. Класичні права включають громадянські та політичні права, мета яких ѕ обмеження влади держави по відношенню до індивіда. Під “соціальними” розуміють економічні, соціальні та культурні права, що вимагають від держави забезпечення індивіду належного існування.
Розподіл між класичними та соціальними правами не є абсолютним. Наприклад, класичне право на справедливий суд вимагає від держави не тільки невтручання в діяльність судових установ, але й створення умов для їх нормального функціонування.
Незважаючи на те, що метою прав людини є захист кожного окремого індивіда, деякі з них можуть здійснюватись індивідами лише спільно: свобода мирних зібрань, право створювати профсоюзи та вступати до них, тощо.
Права людини та міжнародне право
З давніх часів народи та держави встановлюють відносини. З часом виробилися стабільні форми цих відносин, їх зараз називають “міжнародним правом”.
Міжнародне право регулює велике коло питань, що включають до свого складу безпеку, дипломатичні відносини, торгівлю, культуру і, звісно, права людини. Існує велика різниця між системою міжнародного права та правовим системами окремих держав. В міжнародному праві немає єдиної законодавчої влади, а також інституту, що має, як виконавча влада в окремій державі, монополію на використання сили. Тож міжнародне право, в тому числі й міжнародне право в галузі прав людини, може зўявитись лише за згодою держав, що є його субўєктами, та значною мірою залежить від згоди окремих держав дотримуватись його.
Приєднуючись до угоди по правам людини, держава бере на себе зобовўязання виконувати зазначені в ньому зобовўязання та забезпечувати відповідність своїх національних законів положенням договору. Таким чином, приєднання до угоди у галузі прав людини передбачає підзвітність держави перед світовою спільнотою, перед іншими державами, що також ратифікували цю угоду, перед власними громадянами та іншими особами, що проживають на його території.
Право міжнародних угод є головною часткою сучасного міжнародного права. Окрім угод існує велика кількість інших документів (декларації, резолюції, акти...), що не мають обовўязкової сили. Але ці документи мають значний моральний вплив та є політичним руководством для держав при проведенні ними політики. Цінність цих документів у їх признанні та прийнятті значною кількістю держав, тож навіть не маючи обовўязкової сили, вони можуть розглядатись як документи, що декларують загально прийняти принципи в межах міжнародного суспільства. Найкращім прикладом є Загальна декларація прав людини, що не є обовўязковою з формальної точки зору. В той же час Декларація є основою багатьох інших документів, що мають обовўязкову силу. “Загальна декларація в якості загального стандарту прогресу для усіх народів та всіх націй ... не тільки виділяє політичну думку нашого часу, але й впливає на мислення законодавців усього світу”. (Даг Хаммаршельд, другий Генеральний секретар ООН 1953-1961 рр.)
Міжнародні організації з прав людини та їх діяльність
Організація об’єднаних націй (www.un.org)
Право на развитие является показателем уважения всех других прав человека. Наша цель заключается в том, чтобы создать условия, при которых все люди могут максимально раскрыть свои потенциальные возможности и содействовать развитию общества в целом.
Кофи Аннан, Генеральный секретарь ООН
ООН ѕ це універсальна міжурядова міжнародна організація, що допомагає державам усього світу знаходити шляхи врегулювання конфліктів та розв’язувати з якими повсякчас зустрічаються люди. Основою діяльності ООН є Устав ѕ міжнародний договір, згідно з яким держави-члени зобовўязуються також й приймати міри для захисту прав людини в усьому світі.
Генеральна асамблея
Генеральна асамблея, яку іноді називають найближчим аналогом загальносвітового парламенту, є головним радним органом ООН. В ній представлені усі держави-члени, кожне з яких має один голос. Асамблея має право обговорювати на своїх засіданнях усі питання в межах уставу ООН. Вона також виробляє рекомендації у цілях “сприяння здійсненню прав людини та головних свобод для усіх без різниці раси, мови, релігії”. Починаючи з 1948 року Генеральна асамблея прийняла значну кількість декларацій та конвенцій з питань прав людини. Питання з прав людини обговорюються у Третьому комітеті Генеральної асамблеї. Прийняті Комітетом проекти резолюцій та рішень виносяться на розгляд пленарного засідання Генеральної Асамблеї та приймаються простою більшістю голосів.
Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР)
Економічна та Соціальна Рада складається з 54 держав, третина яких щорічно перевибирається Генеральною Асамблеєю. Згідно з Уставом ООН, ЕКОСОР “має повноваження давати рекомендації в цілях заохочення поваги та дотримання прав людини та основних свобод для усіх”, а також “створює комісії в економічній та соціальній галузях для заохочення прав людини”. Рада може готувати для розгляду Генеральною Асамблеєю проекти конвенцій та організовувати міжнародні конференції з питань прав людини. Багато стандартів та механізмів у галузі прав людини було прийнято (затверджено) резолюціями та рішеннями ЕКОСОРу.
Комісія з прав людини
Комісія з прав людини є головним органом ООН з прав людини та може займатися різними питаннями, що торкаються цих прав. Комісія почала свою роботу у 1947 році.
Комісія складається з 53 держав, третина яких щорічно переобирається ЕКОСОРом. Сесії проходять щорічно. Комісія готує дослідження по правам людини, рекомендації та проекти міжнародних документів; виконує спеціальні доручення ЕКОСОРу, в тому числі й розглядає заяви, що торкаються порушення прав людини та займається розглядом повідомлень відносно цих порушень; здійснює тісне співробітництво з усіма іншими органами ООН, до компетенції яких входять питання прав людини. Крім того Комісія грає головну роль в процесі контролю за дотриманням прав людини в усьому світі. Саме в межах комісії окремі держави або недержавні установи мають змогу піднімати будь-які питання, що торкаються прав людини.
Підкомісія по заохоченню та захисту прав людини
В 1947 році на своїй першій сесії Комісія ООН з прав людини заснувала Підкомісію по запобіганню дискримінації та захисту меншостей з метою: “а) проводити дослідження, особливо на основі Загальної декларації прав людини, та давати Комісії рекомендації по правам людини про зупинення дискримінації будь-якого роду у відношенні прав людини та головних свобод та захисту расових, національних, релігійних та мовних меншостей; та б) виконувати будь-які інші функції, які можуть бути покладені на неї ЕКОСОРом”. З 27 липня 1999 року Підкомісія має назву ѕ підкомісія по заохоченню та захисту прав людини.
До складу підкомісії входить 26 експертів у галузі прав людини, що обираються Комісією з прав людини на 4 роки. Члени підкомісії виступають у власній якості, а не як представники держав.
Підкомісія займається широким колом питань прав людини та є тим органом, який ініціює дискусію з приводу нових проблем у галузі прав людини та привертає увагу комісії з прав людини до загострення ситуації з правами людини в окремих країнах. Підкомісія заснувала чотири робочих групи, які збираються перед щорічною сесією: Робочу групу по повідомленням, що розглядає повідомлення, які торкаються порушення прав людини, та доводить до відома Підкомісії ті повідомлення, які вочевидь є свідоцтвами систематичних та підтверджених грубих порушень прав людини; Робочу групу з питань рабства, включаючи експлуатацію дитячої праці тощо; Робочу групу з питань корінного населення; Робочу групу з питань меншостей. Підкомісія також може створювати сесійні робочі групи для розгляду окремих питань порядку денного.
По деяким питань підкомісія приймає власні рішення та резолюції, по інших вона розробляє проекти резолюцій та рішення для розгляду Комісією з прав людини та ЕКОСОРом.
Адреса:
Sub-Commission on the Promotion and Protection of Human Rights
United Nations Office at Geneva
Palais des Nations, 8-14 avenue de la Paix,
1211 Geneva 10, Switzerland
Верховний комісар ООН з прав людини
20 грудня 1993 року Генеральна асамблея ООН заснувала пост верховного комісара ООН з прав людини, який є головною посадовою особою, відповідальною за координацію усієї діяльності у галузі прав людини в межах ООН. Головною задачею верховного комісара є сприяння повному здійсненню усіх прав людини шляхом проведення до життя відповідних рішень, прийнятих керуючими органами ООН.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини складається приблизно з 200 працівників і складається з 3 відділів: 1) відділ досліджень та права на розвиток, який проводить дослідницьку та аналітичну роботу з різних питань прав людини та розробляє стратегію здійснення права на розвиток; 2) відділ служб підтримки, якій здійснює допомогу Комісії з прав людини, Підкомісії по заохоченню та захисту прав людини; 3) відділ програмної діяльності, який займається програмами технічної допомоги у галузі прав людини окремим країнам, забезпечує роботу спеціальних доповідачів та робочих груп по розслідуванню порушень прав людини на місцях, сприяє здійсненню освітніх програм.
Адреса:
Ms. Mary Robinson
United nations High Commissioner for Human Rights
Palais des nations, 8-14 avenue de la Paix,
1211 Geneva 10, Switzerland
www.unhchr.ch
e-mail: Secrt.hchr@unog.ch
Pacta sunt servanda. Згідно з цим принципом міжнародного права особливе значення мають питання ефективного контролю за виконанням державами своїх зобовўязань у галузі прав людини. В наш час в межах ООН діє ряд механізмів для здійснення цього контролю. Зазвичай розрізняють договірні органи, що створюються відповідно з міжнародними умовами, та установчі процедури, які базуються на резолюціях або рішеннях міжнародних організацій або органів (що в свою чергу діють на основі власних статутів ѕ міжнародних угод). Функції договірних органів полягають головним чином у розгляді доповідей держав та особистих скарг. Що ж до установчих процедур, то зазвичай їх завданням є реагування на масові порушення прав людини або порушення тих прав, яким надається особливе значення.
Договірні установи
Договірні органи створені згідно з міжнародними договорами з прав людини для контролю за виконанням державами зобовўязань в межах цих угод. Члени договірних органів діють у власній якості, а не як представники власних країн.
Договірні органи контролюють дотримання лише тих прав, які визнані в угоді, що їх затверджує, та мають лише ті повноваження, які визначені в угоді. Жоден договірний орган не може приймати для розгляду будь-які повідомлення, якщо вони не стосуються держави, яка, хоча й є учасником відповідної угоди, не визнає компетенції цього органу розглядати такі повідомлення. Організаційно-технічну сторону роботи договірних органів забезпечує Управління верховного комісару ООН з прав людини.
Комітет з прав людини
Комітет з прав людини був утворений в 1977 році згідно з статтею 28 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Він складається з 18 членів ѕ громадян держав ѕ учасників Пакту, що наділені високими моральними якостями та визнаною компетенцією у галузі прав людини. Члени комітету обираються на нараді держав ѕ учасників пакту таємним голосуванням строком на 4 роки та працюють у власній якості, а не як представники своїх країн.
Періодичні доповіді
Усі держави, що ратифікували Міжнародний пакт про громадянські та політичні права або приєдналися до нього, зобовўязані надавати Комітетові доповіді про прийняті ними міри по приведенню до життя прав, закріплених у Пакті, та про прогрес, досягнений ними у використанні цих прав.
Доповідь відповідної держави вивчається спеціальною робочою групою Комітету, яка складається не більше ніж з 5 його членів. Потім Комітет у повному складі вивчає доповідь протягом двох днів. Після цього проводиться відкрите засідання за участю представників держави, де у якості спостерігачів може бути присутніми недержавні організації та преса.
Досвід показав, що розгляд доповідей держав на відкритих засіданнях є задовільним способом спостереження за реалізацією прав людини. Після розгляду кожної доповіді комітет приймає так звані “заключні зауваження” ѕ вони є думкою комітету про стан справ з виконанням Пакту у відповідній державі. У зауваженнях відображуються обўєктивні фактори та труднощі, що ускладнюють здійснення Пакту, позитивні аспекти, головні проблеми, що визивають занепокоєння Комітету, та рекомендації щодо мір, які можуть забезпечити більш ефективне використання положень Пакту у межах національного законодавства та практики.
Хоча зауваження Комітету не мають обовўязкової сили з юридичної точки зору, ігнорування їх державами свідчило б про недобросовісне виконання зобовўязань по Пакту.
Скарги приватних осіб
Комітет має повноваження розглядати повідомлення від окремих осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушення тією або іншою державою ѕ учасником Пакту будь-якого з прав, зазначених у Пакті.
Комітет не є судовою установою та його рішення є не “постановами”, а “міркуваннями”. Разом з тим, міркування Комітету висловлюються мовою судових постанов, та накопичений досвід свідчить про те, що держави уважно ставляться до них. В ряді випадків мали місце звільнення вўязнів та компенсація жертвам порушення прав людини. В 1977-1999 роках комітет отримав 873 скарги з більш ніж 60 держав ѕ учасників факультативного протоколу. В 253 випадках Комітет констатував порушення прав людини.
Скарги однієї держави на іншу
Будь-яка держава ѕ учасник Пакту може подати до комітету повідомлення з приводу того, що інша держава-учасник не виконує власних зобовўязань по Пакту. Але це можна робити лише в тих випадках, коли обидві сторони визнали компетенцію Комітету отримувати та розглядати такі повідомлення. До нашого часу не було подано жодної скарги такого роду.
Адреса:
Secretary, Human Rights Committee
United nations Office in Geneva
8-14 avenue de la Paix
1211 Geneva 10, Switzerland
Комітет з економічних, соціальних та культурних прав
Комітет засновано по рішенню ЕКОСОРу у 1985 році.
Періодичні доповіді
Головною функцією комітету є спостереження за виконанням державами учасниками положень Пакту про економічні, соціальні та культурні права. Згідно з статтями 16 та 17 Пакту, держави-учасники зобовўязані подавати до комітету періодичні доповіді з описом законодавчих, судових та інших заходів, здійснених ними для захисту закріплених у Пакті прав. Крім того, держави зобовўязані надавати інформацію, що б свідчила про те, в якій мірі вони здійснюють відповідні права та в яких галузях вони зустрічаються з труднощами.
Після аналізу доповіді Комітет приймає “заключні зауваження”. Хоча з юридичної точки зору вони не мають обовўязкової сили, вони відображують думку єдиного експертного органу, здатного виносити такі постанови. Відомі випадки, коли причиною зміни законодавства та правовикористовувальної практики окремих держав були, хоча б частково, заключні зауваження Комітету.
В другій половині першого дня кожної сесії комітет проводить засідання, на якому міжнародні та національні недержавні організації можуть висловити свої думки з приводу виконання або невиконання державами-учасниками положень пакту. В багатьох випадках НДО сприяють істотній активізації засобів масової інформації у звўязку з прийняттям заключних зауважень, що стосуються відповідної держави.
Адреса:
Secretary, Committee on Economic, Social and Cultural Rights
United nations Office in Geneva
8-14 avenue de la Paix
1211 Geneva 10, Switzerland
e-mail: atikhonov.hchr@unog.ch
Комітет проти катувань
Заснований у 1987 році згідно з статтею 17 Конвенції проти катувань та інших жорстких та принижуючих гідність видів поводження та покарання. Складається з 10 експертів, що наділені високими моральними якостями та компетентністю в галузі прав людини. Стрстворювати сесійні робочі групи для розгляду окремих питань порядку денного.
По деяким питань підкомісія приймає власні рішення та резолюції, по інших вона розробляє проекти резолюцій та рішення для розгляду Комісією з прав людини та ЕКОСОРом.
Адреса:
Sub-Commission on the Promotion and Protection of Human Rights
United Nations Office at Geneva
Palais des Nations, 8-14 avenue de la Paix,
1211 Geneva 10, Switzerland
Верховний комісар ООН з прав людини
20 грудня 1993 року Генеральна асамблея ООН заснувала пост верховного комісара ООН з прав людини, який є головною посадовою особою, відповідальною за координацію усієї діяльності у галузі прав людини в межах ООН. Головною задачею верховного комісара є сприяння повному здійсненню усіх прав людини шляхом проведення до життя відповідних рішень, прийнятих керуючими органами ООН.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини складається приблизно з 200 працівників і складається з 3 відділів: 1) відділ досліджень та права на розвиток, який проводить дослідницьку та аналітичну роботу з різних питань прав людини та розробляє стратегію здійснення права на розвиток; 2) відділ служб підтримки, якій здійснює допомогу Комісії з прав людини, Підкомісії по заохоченню та захисту прав людини; 3) відділ програмної діяльності, який займається програмами технічної допомоги у галузі прав людини окремим країнам, забезпечує роботу спеціальних доповідачів та робочих груп по розслідуванню порушень прав людини на місцях, сприяє здійсненню освітніх програм.
Адреса:
Ms. Mary Robinson
United nations High Commissioner for Human Rights
Palais des nations, 8-14 avenue de la Paix,
1211 Geneva 10, Switzerland
www.unhchr.ch
e-mail: Secrt.hchr@unog.ch
Pacta sunt servanda. Згідно з цим принципом міжнародного права особливе значення мають питання ефективного контролю за виконанням державами своїх зобовўязань у галузі прав людини. В наш час в межах ООН діє ряд механізмів для здійснення цього контролю. Зазвичай розрізняють договірні органи, що створюються відповідно з міжнародними умовами, та установчі процедури, які базуються на резолюціях або рішеннях міжнародних організацій або органів (що в свою чергу діють на основі власних статутів ѕ міжнародних угод). Функції договірних органів полягають головним чином у розгляді доповідей держав та особистих скарг. Що ж до установчих процедур, то зазвичай їх завданням є реагування на масові порушення прав людини або порушення тих прав, яким надається особливе значення.
Договірні установи
Договірні органи створені згідно з міжнародними договорами з прав людини для контролю за виконанням державами зобовўязань в межах цих угод. Члени договірних органів діють у власній якості, а не як представники власних країн.
Договірні органи контролюють дотримання лише тих прав, які визнані в угоді, що їх затверджує, та мають лише ті повноваження, які визначені в угоді. Жоден договірний орган не може приймати для розгляду будь-які повідомлення, якщо вони не стосуються держави, яка, хоча й є учасником відповідної угоди, не визнає компетенції цього органу розглядати такі повідомлення. Організаційно-технічну сторону роботи договірних органів забезпечує Управління верховного комісару ООН з прав людини.
Комітет з прав людини
Комітет з прав людини був утворений в 1977 році згідно з статтею 28 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Він складається з 18 членів ѕ громадян держав ѕ учасників Пакту, що наділені високими моральними якостями та визнаною компетенцією у галузі прав людини. Члени комітету обираються на нараді держав ѕ учасників пакту таємним голосуванням строком на 4 роки та працюють у власній якості, а не як представники своїх країн.
Періодичні доповіді
Усі держави, що ратифікували Міжнародний пакт про громадянські та політичні права або приєдналися до нього, зобовўязані надавати Комітетові доповіді про прийняті ними міри по приведенню до життя прав, закріплених у Пакті, та про прогрес, досягнений ними у використанні цих прав.
Доповідь відповідної держави вивчається спеціальною робочою групою Комітету, яка складається не більше ніж з 5 його членів. Потім Комітет у повному складі вивчає доповідь протягом двох днів. Після цього проводиться відкрите засідання за участю представників держави, де у якості спостерігачів може бути присутніми недержавні організації та преса.
Досвід показав, що розгляд доповідей держав на відкритих засіданнях є задовільним способом спостереження за реалізацією прав людини. Після розгляду кожної доповіді комітет приймає так звані “заключні зауваження” ѕ вони є думкою комітету про стан справ з виконанням Пакту у відповідній державі. У зауваженнях відображуються обўєктивні фактори та труднощі, що ускладнюють здійснення Пакту, позитивні аспекти, головні проблеми, що визивають занепокоєння Комітету, та рекомендації щодо мір, які можуть забезпечити більш ефективне використання положень Пакту у межах національного законодавства та практики.
Хоча зауваження Комітету не мають обовўязкової сили з юридичної точки зору, ігнорування їх державами свідчило б про недобросовісне виконання зобовўязань по Пакту.
Скарги приватних осіб
Комітет має повноваження розглядати повідомлення від окремих осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушення тією або іншою державою ѕ учасником Пакту будь-якого з прав, зазначених у Пакті.
Комітет не є судовою установою та його рішення є не “постановами”, а “міркуваннями”. Разом з тим, міркування Комітету висловлюються мовою судових постанов, та накопичений досвід свідчить про те, що держави уважно ставляться до них. В ряді випадків мали місце звільнення вўязнів та компенсація жертвам порушення прав людини. В 1977-1999 роках комітет отримав 873 скарги з більш ніж 60 держав ѕ учасників факультативного протоколу. В 253 випадках Комітет констатував порушення прав людини.
Скарги однієї держави на іншу
Будь-яка держава ѕ учасник Пакту може подати до комітету повідомлення з приводу того, що інша держава-учасник не виконує власних зобовўязань по Пакту. Але це можна робити лише в тих випадках, коли обидві сторони визнали компетенцію Комітету отримувати та розглядати такі повідомлення. До нашого часу не було подано жодної скарги такого роду.
Адреса:
Secretary, Human Rights Committee
United nations Office in Geneva
8-14 avenue de la Paix
1211 Geneva 10, Switzerland
Комітет з економічних, соціальних та культурних прав
Комітет засновано по рішенню ЕКОСОРу у 1985 році.
Періодичні доповіді
Головною функцією комітету є спостереження за виконанням державами учасниками положень Пакту про економічні, соціальні та культурні права. Згідно з статтями 16 та 17 Пакту, держави-учасники зобовўязані подавати до комітету періодичні доповіді з описом законодавчих, судових та інших заходів, здійснених ними для захисту закріплених у Пакті прав. Крім того, держави зобовўязані надавати інформацію, що б свідчила про те, в якій мірі вони здійснюють відповідні права та в яких галузях вони зустрічаються з труднощами.
Після аналізу доповіді Комітет приймає “заключні зауваження”. Хоча з юридичної точки зору вони не мають обовўязкової сили, вони відображують думку єдиного експертного органу, здатного виносити такі постанови. Відомі випадки, коли причиною зміни законодавства та правовикористовувальної практики окремих держав були, хоча б частково, заключні зауваження Комітету.
В другій половині першого дня кожної сесії комітет проводить засідання, на якому міжнародні та національні недержавні організації можуть висловити свої думки з приводу виконання або невиконання державами-учасниками положень пакту. В багатьох випадках НДО сприяють істотній активізації засобів масової інформації у звўязку з прийняттям заключних зауважень, що стосуються відповідної держави.
Адреса:
Secretary, Committee on Economic, Social and Cultural Rights
United nations Office in Geneva
8-14 avenue de la Paix
1211 Geneva 10, Switzerland
e-mail: atikhonov.hchr@unog.ch
Комітет проти катувань
Заснований у 1987 році згідно з статтею 17 Конвенції проти катувань та інших жорстких та принижуючих гідність видів поводження та покарання. Складається з 10 експертів, що наділені високими моральними якостями та компетентністю в галузі прав людини. Строк їх повноважень складає 4 роки та може бути продовжений.
Кожна держава ѕ учасник конвенції надає комітету доповіді про прийняті нею міри по виконанню власних взятих згідно з Конвенцією зобовўязань.
Згідно з статтею 20 Конвенції, Комітет вповноважений отримувати інформацію та проводити розслідування, що торкаються заяв про систематичне використання катувань у державах-учасниках. Комітет може призначити одного або декількох своїх членів для проведення конфіденційного розслідування в тому випадку, якщо він вважатиме це доцільним у звўязку з отриманою інформацією. Але це можливо лише за умов визнання державою відповідних положень конвенції.
По закінченні робіт, повўязаних з розслідуванням, та після консультації з державою-учасником Комітет може прийняти рішення про включення
| 1 | 2 | 3 | след. → |
