Рефераты
Видео уроки
ВУЗы Украины
Мир
Рефератов
Рефератов
Отзывы о ВУЗах
Каталог одежды
Клиники Киева
|
Большая база бесплатных русских и украинских рефератов
Доклады, сочинения, контрольные работы, экзаменационные билеты и шпаргалки/шпоры Коллекция курсовых и дипломных работ для студентов |
Рефераты по Право
Забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні
Новокаховське представництво Київського відкритого державного Міжнародного університету Розвитку людини “Україна”
Кафедра правознавства
КУРСОВА РОБОТА
з адміністративного права
На тему: “Забезпечення законності і дисципліни в державному
управлінні”.
Студентки 2 курсу гр. 2-Ю-2
****** *.*.
Спеціальність 5060100
(правознавство)
Перевірив: Рекичина С.С.
Нова Каховка
2002р.
Зміст
I.Вступ.....................................................................................................3
II.Суть та способи забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні..........................................................................4
1.Поняття та система способів забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні..............................................4
2.Контроль та нагляд- основні способи забезпечення
законності і дисципліни в державному управлінні.........................7
3.Громадський контроль....................................................................14
III.Загальний нагляд прокуратури в державному управлінні.............15
1.Предмет загального нагляду...........................................................15
2.Повноваження прокурора...............................................................16
3.Акти прокурорського реагування..................................................17
IV.Оскарження дій органів державної і виконавчої влади та їх посадових осіб.........................................................................................19
1.Звернення громадян як спосіб забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні..............................................19
2.Порядок розгляду звернень громадян...........................................22
3.Відповідальність за порушення законодавства про
звернення громадям...........................................................................24
V.Висновок..............................................................................................26
VI.Перелік використаних джерел..........................................................27
I. Вступ.
Законність і дисципліна - основні умови існування будь-якої демократичної держави, її обов’язкові риси. Вони невід’ємні одна від одної. Законність можлива тільки при суворому дотриманні дисципліни усіма фізичними і юридичними особами, а дисципліна, в свою чергу, обумовлюється рамками закону. Словник визначає законність як “загальноприйнятне, усталене правило співжиття, норму поведінки”, що охороняється законами, а дисципліну- як “твердо встановлений порядок, дотримання якого є обов’язковим для всіх членів данного колективу; розпорядок”. У загально-теоретичному розумінні “законність” розглядається як специфічний державно- правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов’язковість юридичних норм у суспільстві і державі. ЇЇ суть полягає в обов’язковості виконання приписів правового характеру.
В юридичній науці під законністю розуміється “неухильне виконання законів та відповідних їм інших нормативних актів органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями”. У сфері функціонування виконавчої влади, у діяльності органів державного управління ця вимога проявляється особливо суворо. Вона міститься у багатьох нормативних актах, починаючи з Конституції України, і формулюється, як правило, згідно із законом і заснована на ньому. Юридичні норми є обов’язковими для всіх і доти, поки вони не змінені, або не відмінені, всі державні і недержавні структури, їх представники, формування громадськості, громадяни України та іноземці зобов’язані суворо їх дотримуватися. Це означає, що законність обов’язкова для всіх елементів держави. Вона також є обов’язковою умовою, що забезпечує безперешкодну реалізацію прав громадян, громадських утворень на самовираження і вільний розвиток.
Зовні законність виражена в законодавстві, під яким прийнято розуміти систему правових актів, в яких норми права знаходять своє зовнішнє відображення. “Законність- це перш за все наявність достатньої кількості юридичних норм високої якості, а потім їх суворе дотримання усіма суб’єктами права”.
Одним із найважливіших заходів щодо забезпечення законності є нагляд прокуратури. Особливим способом забезпечення закнності є звернення громадян.
Усі вони спрямовані на те, щоб між владою і людиною знаходилося право.
II. Суть та способи забеспеченя законності і дисципліни у державному управлінні.
1.Поняття та система способів забеспечення законності і дисципліни в державному управлінні.
Законнінть – багатогранне поняття, яке визначаєтьтся по різному. Її можна розглядати як принцип діяльності держави, сутність якого полягає в обов’язку державних органів, інших фізичних і юридичних осіб діяти відповідно до вимог законів. “Матеріальний зміст законності- у сукупності правил, обовязків, дозволень, заборон, що регламентуються державою.Вони створюютьстан, при якому суспілтне життя, всі види державної діялності підпорядковані неухильній дії права. Законністю досягаються узгодженість дій, організованість і порядок, тобто дисципліна у загальнодержавному маштабі”1.
Якщо розглядати принцип законності щодо її практичного застосування, то законність означає, що всяке рішення державних і не державних органів, уповноважених на те осіб не повинно суперечити чинному законодавству; має бути прийняте в межах комнетенції органу або посадової особи, що його приймає; з додержаням необхідної процедури; мусить сприяти створенню, закріпленню або розвитку корисних для суспільства відносин.
Законність можна розглядати і як метод державного управління,тобто як сукупність прийомів, способів, за допомогою яких держава забеспечує належну поведінку своїх суб’єктів.
Законність – це також режим системи відносин громадян, громадських та інших не державних утворень, органів місцевого самоврядування з органами, що представляють різні гілки державної влади.Такий режим має сприяти забеспеченню прав і законних інтересів осоюи, її сбічному розвитку, формуванню і розвитку громадянського суспільства, ефективній діяльностідержавного механізму.
Для того щоб забеспечити режим законності, держава повинна створити основу для цього. Основою (або гарантіями) законності в державному управлінні слід визнати наявність:
1) певних економічних умов;
2) розвинутої політичної системи;
3) механізму соціального захисту населення;
4) науково обгрунтованої системи норм права, що відповідає вимогам часу і доступна для розуміння усіма суб’єктами державного управління;
5) механізму примусу, який чітко працює в межах закону.
Важливою умовою законності і дисципліни в державному управлінні слід визнати також високу правову культуру громадян і апарату виконавчої влади, яка, в свою чергу, є наслідком загального рівня освіти і культури суспільства.
Таким чином, законність і дисципліна – це обов’язкові риси правової держави, сукупність форм і методів державного управління, які знаходять своє відображенняив чинному законодавстві і за допомогою яких держава регулює взаємовідносини в суспільстві, досягається стан законослухняної поведінки об’єктів управління.
Законність і дисципліна в державному управлінні забеспечується трьома основними способами – проведенням контролю, здійсненням нагляду та за допомогою звернень громадян. Проте здійсненню цих конкретно юридично значущих дій передує переконання, яке виявляється в попереджені, роз’яснені, вихованні, а також в утворенні певних стимулів законослухняної поведінки суб’єктів державного управління.
Законість у сфері державного управління грунтується на таких принципах:
1) загальнообов’язковість законів для всіх без винятку органів,закладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо. Саме в цьому проявляється загальність приписів, які містяться у законах і підзаконних актах;
2) єдності законності, тобто одноманітному розумінні і заснуванні законів на всій території держави;
3) неприпустимості протиставлення законості і доцільності. Це означає, що сам закон є вищим ступенем появу доцільності.
Данний принцип не виключає творчого розуміння закону і законності, а саме передбачає, що будь-який варіант рішення при застосуванні закону повинен обов’язково здійснюватися в рамках правових приписів.
Законність у діяльності державного апарату виявляється у такому:
1) всі рішення, що приймаються державним органом, повинні відповідати чинному законодавству;
2) рішення, що приймаються державним органом, не повинні виходити за межі повноважень цього органу,тобто вони можуть прийматися тільки з питань, що віднесені до його компетенції;
3) усі рішення державних органів приймаються у такому порядку і таких формах, які відповідають нормативним приписам;
4) взаємовідносини з державним органом і недержавними структурами, громадянами та їх об’єднаннями, а також іншими громадськими формуваннями (органи самоорганізації нселення) здійснюються у межах взаємних прав і обов’язків, які визначені на законних підставах.
Діяльності по забеспеченю законності надається державно-правовий характер, а органи, що її здійснюють (органи виконавчої влади, міліція, прокуратура, різні державні інспекції, служби, суди, деякі громадські утворення та ін.), наділяються юридично-владними повноваженнями.Такого роду діяльність вважають способом забеспечення законності.Кожний з цих способів має притаманні тільки йому риси, закріпленні відповідними нормативними актами,та реалізується за ддопомогою спеціальних методів.Разом з тим ці способи пов’язані між собою єдністю мети – забеспечити суворе додержання вимог законності і дисципліни усіма суб’єктами державного управління.
Забеспечення законності і дисципліни в державному управлінні досягається в процесі повсякденної діяльності державних органів і знаходить своє зовнішнє відображення в припиненні порушень законів і дисципліни; здійсненні заходів щодо ліквідації причин і умов, які їх породжують; відновленні порушених прав і законних інтересів громадян, громадських організацій; притягненні до відповідальності іпокарання осіб, винних у порушенні законності і дисципліни; створені атмосфери невідворотності покарання за порушення вимог законності і дисципліни; вихованні працівників апарату управління в дусі суворого додержання існуючих правил.Цим забеспечується додержання законності кожною ланкою державного управління, кожним службовцем з метою організації їх чіткої роботи, підтримання державної дисципліни, а також охорони і захисту прав і свобод громадян, інтересів юридичних осіб у повсякденній діяльності апарату управліня.
Послідовна і сувора реалізація законності передбачає наявність відповідної системи її гарантій. В ній розуміють, по-перше, загальні умови або передумови законності; по-друге, спеціальні юридичні або організаційно-правові засоби забеспечення режиму законності.
До загальни належать політичні, економічні, організаційні, ідеологічні умови, що існують у державі.Найважливішими політичними передумовами законності є:
*режим демократії;
*широка гласність.
Досвід багатьох країн свідчить, що демократія і гласність можуть реально існувати тільки в умовах незалежного від держави грмадянського суспільства, політичного плюралізму, свободи друку, поділу влади.
Тильки реальний поділ влади, існування не залежних від правлячої партії, держави засобів масової інформації, партій, децентралізація державних структур можуть стати справжніми гарантами режиму законності.
До економічних передумов законності можна віднести як досягнутий рівень добробуту і наявність у держави необхідних ресурсів, так і фактичну гарантованість прав громадян, організацій, їхню економічну свободу, багатоукладність економіки, існування ринку товарів, капіталів, трудових ресурсів, послуг тощо.
Велике значення для існування законності і правопорядку має право культура посадових осіб та громадян, правосвідомість, засновані на визнанні абсолютної цінності основних прав людини. Велике значення має добре здійснюванне переконання, а також вміло організоване заохочення.
На стан законності в управлінні суттєво впливають такі організаційні фактори, як структура апарату, кваліфікація службовців, ефективність функціонування системи підготовки персоналу, чіткий і раціональний поділ повноважень тощо. Не остання роль для створення умов по зміцненню і підтримці режиму законності належить організаційним заходам щодо зменшення рівня таємності, створення відомчих центрів інформації і зв’язків з громадскістю, вдосконалення дозвільної системи, ліквідації апаратних надмірностей та ін.
Спеціальні юридичні засоби забеспечення законності в основному концентруються у сфері виконавчої влади і виражаються в функціонуванні особливого державно-правового механізму, який складається з:
*організаційноструктурних формувнь;
*організаційно-правових методів.
Організаційно-структурні формування – це ті органи держави і недержавні структури, на які покладено обов’язок по підтриманню і зміцненню режиму законності.
Організаційно-правові методи – це види діяльності організаційно-структурних формувань, практичні прийоми, операції, форми роботи, які ними використовуються для забеспечення законності.
В юридичній теорії і практиці ці організаційно-правові методи прийнято називати способами забеспечення законності.
Залежно від змісту, характеру, особливостей застосування,юридичних наслідків розрізняють такі способи забеспечення законності:
1)контроль;
2)нагляд;
3)контрольно-надзорна діяльність;
4)звернення до державних органів із заявами, пропозиціями, скаргами з питань забеспечення законності.
Практика свідчить про те, що застосування перелічених способів є надійною гарантією забеспечення законності в управлінській системі держави.
2.Контроль і нагляд – основні способи забеспечення законності та дисципліни в державному управлінні.
Контроль – основний спосіб забеспечення законності і дисципліни в державному управлінні,один із найважливіших елементів державного управління. Без організації та здійснення контролю неможлива належна робота державного апарату, інших підконтрольних державних структур. Контроль також є одним з основних дисциплінуючих чинників поведінки громадян. У державному управлінні контроль поширюється на всі сфери: народне господарство, соціально-культурну, адміністративно-політичну діяльність,міжгалузеве державне управління. Сама контрольна діяльність здійснюється шляхом перевірок, планових і позапланових ревізій, обстежень, витребування звітів, проведення рейдів,оглядів, а також суб’єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об’єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції.
Аналіз існуючої практики свідчить, що контрольна діяльність містить такі елементи: визнання характеру і строків контрольних заходів; залучення до контролю спеціалістів, представників громадскості; аналіз підсумків контролю, формування висновків і приняття рішень; розробка заходів по виконання прийнятих рішень, вибір шляхів, форм, методів їх реалізації.
Що стосується рішень, то вони мають бути конкретними,їх важливо своєчасно довести до виконання, а також пояснити виконавцям. Контрольні органи повинні надавати виконавцям практичну допомогу в реалізації рішень; вони ж забов’язані систематично аналізувати хід роботи по їх виконанню.
Головними напрямками здійснення контролю в сфері державного управління є:
1) додержання планової, фінансової,ціноутворюючої,договірної, технологічнрї, виконавчої, трудової та інших видів державної дисципліни;
2) використання державних ресурсів;
3) виконання природоохоронного законодавства;
4) підбір і розміщення кадрів у державному секторі;
5) виконання соціальних програм та інше.
До контрольної діяльності висувається цілий ряд вимог, згідно з якими вона повинна бути:
1)підзаконною,тобто контроль має здійснюватися тільки в рамках конкретних нормативних приписів;
2)систематичною, тобто нести регулярний характер;
3)своєчасно, тобто проводитися своєчасно,що значно підвищує його ефективність;
4)всебічною, тобто охоплювати найбільш важливі питання, поширюватися на всі служби і структури підконтрольних органів;
5)глибокою, тобто перевірці повинні нідлягати не тільки ті підрозділи, які мають слабкі результати роботи, а й ті, що мають добрі результати. Ця вимога дозволяє виявляти і поширювати передовий досвід, попереджувати помилки та упущення;
6)об’єктивною, тобто виключати упередженність;
7)гласною, тобто її результати повинні бути відомі тим, хто підлягав контролю;
8)результативною (дієвою). Ця діяльність не може обмежуватися виявленням фактичного стану справ. Вона повинна супроводжуватися конкретними заходами по усуненню недоліків.
Контрольна діяльність включає до себе низку послідовних дій, яку мажна розділити на три стадії: підготовчу, центральну (або аналітичну) та підсумкову. В свою чергу вони самі наповнюються конкретними стадіями-діями.
На підготовчій стадії:
1)обирається об’єкт контролю;
2)визначається предмет контролю (встановлюється, що саме слід перевірити);
3)встанавлюються засоби здійснення контролю;
4)підбираються (призначаються) особи, які здійснюватимуть контроль;
5)складаються плани його проведення.
На центральній (аналітичній) стадії здійснюються збирання і оброблення інформації. Зібрана інформація (часто одержана від різних джерел) аналізується, порівнюється з реальним станом справ на об’єкті,що перевіряється,оскільки інформація,одержана від керівництва такого об’єкта та з інших джерел, часто не збігається.
До підсумкової стадії належать такі дії, як:
1)прийняття рішення за результатами контролю;
2) доведення його до адресата (а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю);
3)надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об’єкті;
4)контроль за виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю.
Контролю притаманні свої принципи.. До них належать:
1)універсальність (це означає, що контроль має охоплювати всі ділянки державного,господарського та соціально-культурного будівництва);
2)систематичність (проводиться не одноразово,час від часу, а за певною схемою, постійно);
3)безсторонність (досягається шляхом покладання завдань контролю на осіб, які не зацікавленні в його результатах);
4)реальність (забеспечується наявністю небхідних квліфікованих кадрів контролерів);
5)дійовість,оперативність,результативність (прирускають швидке проведення контрольних дій контролюючим органом у разі одержання повідомлень про порушеня, запобігання правопорушенням і причинам, що їм сприяли, своєчасне вжиття заходів щодо їх усунення, притягнення у відповідних випадках винних до відповідальності);
6)гласність(дає можливість,а у деяких випадках і стає обов’язком доведення результатів контролю довідома громадськості або правоохоронних органів, інших осіб,зацікавленних у результатах контролю).
У юридичній теорії та практиці прийнято класифікувати контрольну діяльність на види. Підхід до вирішення цього питання залежить від вибору крітерію, на підставіякого здійснюється класифікація. Вибір же критерію багато в чому зумовлений потребами практики. Саме тому відомо досить багато класифікацій контрольної діяльності.
Найчастіше пропонують такі класифікації:
1)залежно від місця суб’єкта (що здійснює контроль) в системі державного управління виділяють такі види контролю:
*контроль з боку органів законодавчої влади (парламетський контроль);
*контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль);
*контроль з боку Кабінету Міністрів україни (урядовий контроль);
*контроль з боку органів центральної виконавчої влади;
*контроль з боку місцевих органів, органів державної виконавчої влади;
*контроль з боку органів судової влади;
*контроль з боку органів місцевого самоврядування;
*контроль з боку громадськості (громадський контроль);
2)залежно від належності суб’єкта до державних або громадських структур виділяють:
*державний контроль;
*громадський коптроль;
3)залежно від адміністративно-правової компетенції суб’єкта виділяють:
*відомчий, міжвідомчий та над (або поза) відомчий контроль.
Відомчий контроль здійснюється міністерствами і відомствами у середині відповідної структури (тому його ще називають внутрішньовідомчим контролем). Такий контроль тісно пов’язаний із завданнями, що стоять перед міністерствами і відомствами. Загальні питання його організації проведення регулюються Положенням про відомчий контроль у системі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління. Відповідно до цього акта в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади створюються і функціонують самостійні внутрішньовідомчі контролюючі структури – контрольно-ревізійні підрозділи, завданням яких є перевірки фінансово-господарської діяльності підпорядкованих їм державних (казенних) підприємств, установ і організацій. Порядок організації і проведення ревізій та перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій визначається інструкціями, які затверджуються керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за погодженням з Головним контрольно-ревізійним управлінням України.
Здійснюючи керівництво відповідними сферами управління, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції видають акти, організують і контролюють їх виконання. Повноваження цих органів, у тому числі й контрольні, закріпленні в законах, положеннях про відповідні міністерства і відомства, управління (відділи) місцевих органів державної виконавчої влади, статутах державних підприємств, установ і організацій. У міністерствах і відомствах для здійснення контрольних функцій утворюються відомчі інспекції, групи. Контрольні повноваження покладаються також на юридичні служби і юрисконсультів.
Сутність міжвідомчого контролю полягає в тому, що він здійснюється органом міжгалузевої компетенції за виконанням загальнообов’язкових правил, які діють у відповідній сфері.
Першою особливістю міжвідомчого контролю є те, що він виключає підпорядкованість, тобто здійснюється органом іншої відомчої належності. Друга особливість такого контролю полягає в тому, що коло питань, яке має право перевіряти орган міжвідомчого контролю, є вузьким, спеціальним, тобто прив’язане до завдань, які стоять перед цим органом. Наприклад, Державний комітет статистики України контролює тільки порядок організації та ведення статистичної звітності міністерствами, державними комітетами та іншими відомствами. Міністерство фінансів України за допомогою Головку здійснює контроль за використанням грошових коштів, матеріальних цінностей, їх збереженням, контролює стан і достовірність бухгалтерської звітності. Вони не втручаються в інші функціональні повноваження підконтрольного органу.
До міжвідомчого контролю слід віднести й контроль з боку різних спеціалізованих державних інспекцій, служб, комісій, комітетів, управлінь та ін., які структурно входять до складу відповідних міністерств чи відомств. Це пожежна, санітарна, автомобільна та інші інспекції, підрозділи Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації, митної служби, управлінь цивільної авіації та ін. Згідно з наданими їм повноваженнями вони здійснюють контроль за додержанням загальнообов’язкових правил у різних сферах діяльності – промисловості, сільському господарстві, транспорті, охороні природи тощо.
Надвідомчий контроль здійснюється органами загальної компетенції – Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями з питань господарського, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва незалежно від відомчого підпорядкування об’єктів контролю.
Ще однією характерною рисою зазначених видів контролю є те, що тільки за результатами відомчого і над відомчого контролю винну особу можна притягти до дисциплінарної відповідальності за тих обставин, що перевірки здійснюють вищі посадові оах конкретних нормативних приписів;
2)систематичною, тобто нести регулярний характер;
3)своєчасно, тобто проводитися своєчасно,що значно підвищує його ефективність;
4)всебічною, тобто охоплювати найбільш важливі питання, поширюватися на всі служби і структури підконтрольних органів;
5)глибокою, тобто перевірці повинні нідлягати не тільки ті підрозділи, які мають слабкі результати роботи, а й ті, що мають добрі результати. Ця вимога дозволяє виявляти і поширювати передовий досвід, попереджувати помилки та упущення;
6)об’єктивною, тобто виключати упередженність;
7)гласною, тобто її результати повинні бути відомі тим, хто підлягав контролю;
8)результативною (дієвою). Ця діяльність не може обмежуватися виявленням фактичного стану справ. Вона повинна супроводжуватися конкретними заходами по усуненню недоліків.
Контрольна діяльність включає до себе низку послідовних дій, яку мажна розділити на три стадії: підготовчу, центральну (або аналітичну) та підсумкову. В свою чергу вони самі наповнюються конкретними стадіями-діями.
На підготовчій стадії:
1)обирається об’єкт контролю;
2)визначається предмет контролю (встановлюється, що саме слід перевірити);
3)встанавлюються засоби здійснення контролю;
4)підбираються (призначаються) особи, які здійснюватимуть контроль;
5)складаються плани його проведення.
На центральній (аналітичній) стадії здійснюються збирання і оброблення інформації. Зібрана інформація (часто одержана від різних джерел) аналізується, порівнюється з реальним станом справ на об’єкті,що перевіряється,оскільки інформація,одержана від керівництва такого об’єкта та з інших джерел, часто не збігається.
До підсумкової стадії належать такі дії, як:
1)прийняття рішення за результатами контролю;
2) доведення його до адресата (а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю);
3)надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об’єкті;
4)контроль за виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю.
Контролю притаманні свої принципи.. До них належать:
1)універсальність (це означає, що контроль має охоплювати всі ділянки державного,господарського та соціально-культурного будівництва);
2)систематичність (проводиться не одноразово,час від часу, а за певною схемою, постійно);
3)безсторонність (досягається шляхом покладання завдань контролю на осіб, які не зацікавленні в його результатах);
4)реальність (забеспечується наявністю небхідних квліфікованих кадрів контролерів);
5)дійовість,оперативність,результативність (прирускають швидке проведення контрольних дій контролюючим органом у разі одержання повідомлень про порушеня, запобігання правопорушенням і причинам, що їм сприяли, своєчасне вжиття заходів щодо їх усунення, притягнення у відповідних випадках винних до відповідальності);
6)гласність(дає можливість,а у деяких випадках і стає обов’язком доведення результатів контролю довідома громадськості або правоохоронних органів, інших осіб,зацікавленних у результатах контролю).
У юридичній теорії та практиці прийнято класифікувати контрольну діяльність на види. Підхід до вирішення цього питання залежить від вибору крітерію, на підставіякого здійснюється класифікація. Вибір же критерію багато в чому зумовлений потребами практики. Саме тому відомо досить багато класифікацій контрольної діяльності.
Найчастіше пропонують такі класифікації:
1)залежно від місця суб’єкта (що здійснює контроль) в системі державного управління виділяють такі види контролю:
*контроль з боку органів законодавчої влади (парламетський контроль);
*контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль);
*контроль з боку Кабінету Міністрів україни (урядовий контроль);
*контроль з боку органів центральної виконавчої влади;
*контроль з боку місцевих органів, органів державної виконавчої влади;
*контроль з боку органів судової влади;
*контроль з боку органів місцевого самоврядування;
*контроль з боку громадськості (громадський контроль);
2)залежно від належності суб’єкта до державних або громадських структур виділяють:
*державний контроль;
*громадський коптроль;
3)залежно від адміністративно-правової компетенції суб’єкта виділяють:
*відомчий, міжвідомчий та над (або поза) відомчий контроль.
Відомчий контроль здійснюється міністерствами і відомствами у середині відповідної структури (тому його ще називають внутрішньовідомчим контролем). Такий контроль тісно пов’язаний із завданнями, що стоять перед міністерствами і відомствами. Загальні питання його організації проведення регулюються Положенням про відомчий контроль у системі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління. Відповідно до цього акта в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади створюються і функціонують самостійні внутрішньовідомчі контролюючі структури – контрольно-ревізійні підрозділи, завданням яких є перевірки фінансово-господарської діяльності підпорядкованих їм державних (казенних) підприємств, установ і організацій. Порядок організації і проведення ревізій та перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій визначається інструкціями, які затверджуються керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за погодженням з Головним контрольно-ревізійним управлінням України.
Здійснюючи керівництво відповідними сферами управління, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції видають акти, організують і контролюють їх виконання. Повноваження цих органів, у тому числі й контрольні, закріпленні в законах, положеннях про відповідні міністерства і відомства, управління (відділи) місцевих органів державної виконавчої влади, статутах державних підприємств, установ і організацій. У міністерствах і відомствах для здійснення контрольних функцій утворюються відомчі інспекції, групи. Контрольні повноваження покладаються також на юридичні служби і юрисконсультів.
Сутність міжвідомчого контролю полягає в тому, що він здійснюється органом міжгалузевої компетенції за виконанням загальнообов’язкових правил, які діють у відповідній сфері.
Першою особливістю міжвідомчого контролю є те, що він виключає підпорядкованість, тобто здійснюється органом іншої відомчої належності. Друга особливість такого контролю полягає в тому, що коло питань, яке має право перевіряти орган міжвідомчого контролю, є вузьким, спеціальним, тобто прив’язане до завдань, які стоять перед цим органом. Наприклад, Державний комітет статистики України контролює тільки порядок організації та ведення статистичної звітності міністерствами, державними комітетами та іншими відомствами. Міністерство фінансів України за допомогою Головку здійснює контроль за використанням грошових коштів, матеріальних цінностей, їх збереженням, контролює стан і достовірність бухгалтерської звітності. Вони не втручаються в інші функціональні повноваження підконтрольного органу.
До міжвідомчого контролю слід віднести й контроль з боку різних спеціалізованих державних інспекцій, служб, комісій, комітетів, управлінь та ін., які структурно входять до складу відповідних міністерств чи відомств. Це пожежна, санітарна, автомобільна та інші інспекції, підрозділи Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації, митної служби, управлінь цивільної авіації та ін. Згідно з наданими їм повноваженнями вони здійснюють контроль за додержанням загальнообов’язкових правил у різних сферах діяльності – промисловості, сільському господарстві, транспорті, охороні природи тощо.
Надвідомчий контроль здійснюється органами загальної компетенції – Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями з питань господарського, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва незалежно від відомчого підпорядкування об’єктів контролю.
Ще однією характерною рисою зазначених видів контролю є те, що тільки за результатами відомчого і над відомчого контролю винну особу можна притягти до дисциплінарної відповідальності за тих обставин, що перевірки здійснюють вищі посадові особи, які наділені правом прийому на роботу. Результатом проведення міжвідомчого контролю може стати притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності. Притягнення до кримінальної відповідальності не включає можливості застосування дисциплінарного стягнення.
Контроль здійснюється у формі перевірок (обстеження і вивчення окремих напрямків фінансово-господарської діяльності, за результатами якої складається довідка або доповідна записка), ревізій (документальний контроль фінансово-господарської діяльності, за наслідками якої складається акт), витребування звітів та ін.;
4)залежно від управлінської стадії, на якій здійснюється контроль, виділяють:
*попереджувальний контроль;
*поточний
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | след. → |
