Рефераты по Підприємництво

Формування структур підприємницького бiзнесу

Скачать реферат

Формування структур підприємницького бiзнесу

Організація бізнесу за своєю природою має процесуальний харак­тер. Це відпрацювання, насамперед, правил формування підприєм­ницьких структур, обов'язкових для всіх суб'єктів бізнесу. Ці правила (принципи) регулюються законодавчими актами відповідно до норм, прийнятих у суспільстві.

Джерелом законодавчих актів є відносини, які склалися у суспіль­стві, передусім - економічні. Юридичні акти закріплюють ці відносини, даючи простір для розвитку або гальмуючи їх.

Економічні відносини не існують поза формами їх прояву. Форми ж економічних відносин різноманітні, рухомі, мінливі. Вони не завжди знаходять відображення у законодавчих актах, які постійно відстають від економічного розвитку і тим самим стримують здійснення ре­форм, гальмуючи перехід до ринку.

Відносини бізнесу - одна з форм прояву економічних відносин, які почали розвиватися у нашій економіці.

Принципи та умови організації підприємницького бізнесу

Організаційний механізм здійснення підприємницького бізнесу в умовах переходу до ринкової економіки закладений у Законі України „Про підприємництво". Відповідно до нього підприємництво здійсню­ється на основі таких принципів:

вільний вибір видів діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

самостійне формування програм діяльності та вибір постачальни­ків і споживачів вироблюваної продукції;

встановлення цін відповідно до законодавства;

вільний найм працівників;

залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньо-економічної діяльності;

використання підприємцем частки валютної виручки, що йому на­лежить, за власним розсудом.

Принципи організації бізнесу не можна абсолютизувати. Вони розвиваються, взаємодіють між собою і відображають відносини, що склалися у суспільстві на певний період.

Для розвитку підприємницької діяльності необхідні певні умови, які в основному можна звести до наступного: потреба створення зако­нодавчої та нормативної баз; додержання конкурентного режиму гос­подарювання; формування ринкової інфраструктури, стимулювання бізнесу. Потреба створення законодавчої бази продиктована потре­бою надати всім господарюючим суб'єктам гарантії для збереження їх власності, виключення можливості націоналізації, експропріації, ство­рення для всіх учасників бізнесу однакових прав, повної економічної свободи, неприпустимості втручання органів державного управління в діяльність підприємницьких структур. Конкурентний режим господа­рювання передбачає вільне суперництво між учасниками бізнесу: за джерела сировини; вигідні умови вкладення капіталу; за більшу час­тину прибутку. Формування елементів ринкової інфраструктури від­криває можливість для бізнесмена брати участь у системі товарних і фондових бірж, користуватися послугами комерційних банків, під­приємств оптової торгівлі; доступ до ресурсів, кредитів, інформації тощо. Стимулювання бізнесу передбачає заохочення та розвиток під­приємництва, малого бізнесу, створення сприятливого економічного середовища (податкові пільги), прямі державні дотації, фінансування ризикових проектів інноваційного характеру та ін.

Принципи та умови організації бізнесу не залишаються незмінни­ми. З розвитком суспільства розвиваються та змінюються відносини, створюються нові умови для вдосконалення і розвитку бізнесу. Усе це знаходить відображення у законодавчих актах

Обмеження в здійсненні бізнесу

Підприємці-бізнесмени мають право без обмеження приймати рі­шення і самостійно займатися будь-якою діяльністю, яка не супере­чить чинному законодавству. Разом з тим законодавчими актами пе­редбачено обмеження у підприємницькому бізнесі, зокрема, діяль­ність з виготовлення та реалізації наркотичних засобів і зброї та боє­припасів до неї, вибухових речовин може здійснюватися тільки дер­жавними підприємствами, а проведення ломбардних операцій - пов­ним товариством. Тільки з дозволу (ліцензії) Кабінету Міністрів Укра­їни можуть здійснюватися: пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин; виробництво, ремонт та реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холод­ної зброї; виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин; виготовлення пива та алкогольних напоїв, внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і багажу повітряним, річковим, морським, за­лізничним та автомобільним транспортом; фрахтування морського торговельного флоту; виготовлення цінних паперів, грошових знаків і знаків поштової оплати; посередницька діяльність з приватизаційни­ми паперами; надання послуг з охорони державної, колективної та приватної власності; монтаж, ремонт та профілактичне обслуговуван­ня охоронної сигналізації; видобування дорогоцінних металів та доро­гоцінного каміння, збір, переробка твердих і рідкісних відходів вироб­ництв, що містять дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, вико­нання авіаційно-хімічних робіт та агрофотозйомок; проектування, бу­дівництво та експлуатація об'єктів атомної енергетики, а також на­дання послуг на обслуговування їх; аудиторська та страхова діяль­ність, виготовлення та реалізація ветеринарних медикаментів і пре­паратів та інші види діяльності, зазначені у доповненні до Закону Ук­раїни „Про підприємництво". Без спеціального дозволу не може здій­снюватися медична, ветеринарна та юридична практика; потребує дозволу організація азартних ігор та інших ігорних закладів.

Здійснення обмежень у бізнесі не є прямою забороною. Ця акція передбачає відповідальність за справу, яку хоче організувати підпри­ємець, і якщо у нього для цього є засоби виробництва, гроші та умо­ви, що відповідають вимогам виробництва, то такий дозвіл він може отримати протягом 30 днів з дня подання заяви. Відмова, як правило, дається у письмовому вигляді і в той самий строк. Спірні питання з приводу відмови у видачі ліцензії розглядаються арбітражним судом.

Підприємство як організаційна структура бізнесу

Підприємницький бізнес є не що інше як організація власного під­приємства (фірми) і, залежно від виду діяльності, воно може бути про­мисловим підприємством, адвокатською конторою, консалтинговою фірмою, фермерським господарством, банком, видавництвом, торго­вельною точкою, акціонерним товариством, товариством з обмеже­ною відповідальністю тощо.

Відповідно до форм власності, встановлених Законом України „Про власність", і організаційної структури розрізняють підприємства:

індивідуальне - на особистій власності фізичної особи та виключно його праці;

сімейне - на власності та праці громадян - членів однієї сім'ї, що проживають разом і ведуть спільно своє господарство;

приватне - на власності окремого громадянина, з правом найму робочої сили;

колективне - на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, суспільної та релігійної організації;

державне комунальне - на власності адміністративно-територі­альних одиниць;

державне - на загальнодержавній (республіканській) власності;

спільне - на базі об'єднання майна різних власників (мішана фор­ма власності);

орендне - на орендних відносинах, що передбачають передачу в оренду і повне господарське володіння колективу засобів вироб­ництва та іншого майна, що залишається власністю орендодавця.

Підприємницькі структури розподіляють за такими ознаками:

економічним призначенням - на виробництво засобів виробництва; предметів споживання; продукції воєнно-промислового комплексу (ВПК); виробництво ідей та послуг, духовне виробництво;

масштабами виробництва - індивідуальні, серійні, масові;

рівнем спеціалізації - спеціалізовані, універсальні, мішані;

кількістю персоналу - малі, середні, великі;

галузями виробництва - промислові, будівельні, сільські, громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування та ін.;

сферами виробництва - виробничі, невиробничі;

новими формами господарювання - фірми, контори, бюро, агент­ства, біржі, групи, фонди, кооперативи, товариства, банки, шопи тощо (табл. 2).

Підприємство - основна ланка бізнесу, тому що саме на підпри­ємстві відбувається процес виробництва матеріальних благ та по­слуг, і воно виступає як самостійний господарський осередок, як організаційна структура підприємницького бізнесу.

Набувши господарської самостійності та вивільнившись від відом­чої опіки, багато підприємств, включившись у підприємницьку діяль­ність, почали змінювати свій статус та форми функціонування. Так почали формуватись нові структури підприємницького бізнесу. Ряд підприємств перетворились у фірми, компанії, товариства, акціонерні товариства і залишаються основною ланкою бізнесу. Закон України „Про підприємства в Україні" створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності та організаційної форми підприємства

Як особлива форма підприємницької діяльності розглядаються об'єднання підприємств. До них відносять:

асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної коор­динації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окре­мих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, тран­спорту, банків, торгівлі, наукових організацій на основі повної фінан­сової залежності від одного або групи підприємців;

консорціуми - тимчасові, статутні об'єднання промислового та банківського капіталу для досягнення загальної мети;

виробничі об'єднання - єдиний виробничо-господарський комп­лекс, до складу якого входять підприємства, конструкторські бюро, технологічні організації та ін;

науково-виробничі об'єднання (НВО) - об'єднання різних господар­ських одиниць, але основною є сильна, науково-дослідна, проектно-конструкторська або технологічна організація. НВО покликане забез­печити органічну єдність елементів циклу „наука - створення експе­риментального зразка - впровадження у виробництво"

об'єднання - за галузевими, територіальними та іншими принци­пами. Усі об'єднання є юридичними особами, мають самостійний ба­ланс, розрахункові рахунки, печатку зі своєю назвою та інші рекві­зити.

Основні форми бізнесу та їх класифікація

Різноманітність форм власності зумовила різноманітність форм ведення господарства, тобто кожній формі власності відповідає пев­на організаційна форма господарства Організаційно-правові форми (види) підприємницьких структур закріплено у Законі України „Про підприємства в Україні". Проте організаційно-правові форми підпри­ємницьких структур і форми підприємницької діяльності (бізнесу) - це не одне і те саме. Наприклад, організаційно-правова форма підпри­ємницького бізнесу - фірма, а форма його підприємницької діяльності (бізнесу) - акціонерне товариство або організаційно-правова форма - спільне підприємство, а форма його підприємницької діяльності - товариство з обмеженою відповідальністю. Розглянемо поняття „фор­ми організації" і „форми функціонування".

Форми організації виступають як зовнішні. Вони мають певну самостійність, але приховують зміст, спотворюють його.

Форми функціонування - змістовні процеси, приховані в глибинах економічного розвитку і на поверхні проявляються у вигляді відображення і не завжди дзеркального.

Форми бізнесу рухомі, вони взаємопов'язані та взаємодіють між собою; переходячи з одного стану в інший, тобто змінюють форму функціонування на організаційно-правову форму і навпаки. Так, ор­ганізаційно-правова форма такого підприємства - командитне това­риство, форма його підприємницької діяльності (бізнесу) - спільне підприємство. Можливе й поєднання організаційно-правової форми підприємства з формою підприємницької діяльності (бізнесу). Напри­клад, організаційно-правова форма підприємства і форма його функ­ціонування - акціонерне товариство.

Спосіб ведення господарства являє собою єдність організаційно-правових і господарських відносин, що виявляються в формах орга­нізації та функціонування, тому форми бізнесу в конкретній практиці сприймаються як цілісні. Тому не можна вибрати форму організації підприємства, не визначивши форму його функціонування.

Вибір статусу підприємства та форми його функціонування - це єдиний процес, який не повинен залежати від розпорядження уряду або чиновника, що його представляє.

Вибір форми бізнесу залежить від особистих пристрастей та сма­ків, визначається об'єктивними умовами - сферою діяльності, наяв­ністю коштів, прихильністю до тих чи інших форм підприємств і здій­снюється за такими принципами:

рівність усіх форм здійснення певної господарської діяльності без надання привілеїв будь-якій з них;

економічна діяльність і свобода вибору форм бізнесу;

можливості взаємопереходу одних форм в інші та утворення сим­біозу з придбанням нових якостей і втратою деяких попередніх харак­теристик;

взаємообумовленість і взаємодоповнюваність форм, їх єдність у створенні мішаної економіки;

деідеологізація, що виявляється у відмові від упереджень, заста­рілих стереотипів щодо доцільності окремих форм;

невтручання держави в природний процес розвитку і поширення різних форм бізнесу.

Проте, для того щоб зробити правильний вибір, потрібно знати, з чо­го можна вибирати. Спробуємо розібратися в цьому.

В усіх країнах з ринковою економікою існує велика різноманітність підприємницьких структур або, як їх ще прийнято називати, підприєм­ницьких фірм, класифікація яких здійснюється за якісними і кількіс­ними параметрами.

Основним якісним параметром при такому розмежуванні є тип власності, на якому грунтується підприємство (фірма), наприклад приватна, спільна, державна Поряд з цим розмежування за якісними параметрами може здійснюватися за характером і змістом діяльності (виробничі, комерційні); за обсягом та асортиментом випущеної про­дукції (масове, серійне, універсальне, спеціалізоване); за способом входження у різні міжфірмові спілки (асоціації, консорціуми, об'єднання); за способами та методами ведення конкуренції (лідери, претенденти, відомі, новачки) тощо.

Основними кількісними параметрами класифікації форм бізнесу є чисельність працівників і річний обіг капіталу.

Відповідно до першого критерію підприємницькі структури (фірми) поділяють на малі (до 200 чол.), середні (не більше як 500 чол.) і великі (понад 500 чол.). інший критерій віднесення підприємств до розряду малих - річний обіг капіталу - в Україні ще не визначений, хоча, на­приклад, в Німеччині до малих підприємств відносять підприємства з річним оборотом не більше ніж 25 тис. марок; до середніх та вели­ких - понад 25 тис. марок.

Кількісні параметри класифікації зумовлені якісними і насамперед типом власності. Наприклад, малі підприємства - це, як правило, або індивідуальні, приватні фірми, або невеликі колективні підприємства типу кооперативів або товариств. Середні та великі утворення - це товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерні товариства. Так, частка обсяг/ виробництва малих підприємств України в 1994 р. становила 128900 млрд крб., а кількість працюючих на 80 тис. під­приємств - 1200 тис. чол. В кооперативі обсяг послуг та робіт за цей період становив 10545 млрд крб., а кількість працюючих на 6,0 тис. кооперативів - 150 тис. чол. Акціонерних підприємств і товариств у промисловості України, з урахуванням банків та орендних підпри­ємств, понад 2000 одиниць, в них працюють 454 тис. чол., які освою­ють обсяг виробництва в 765 млрд крб.

Практика розвитку бізнесу в різних країнах виробила багато під­ходів до класифікації ферм бізнесу, але більшість дослідників та діло­вих людей дійшли висновку, що надмірне роздроблення форм бізнесу не виправдане, тому що, які б критерії класифікації не використову­валися, - все зводиться до одиничного або групового виробництва та володіння. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що основними формами бізнесу є індивідуальне та колективне підприємництво.

Особливість індивідуального підприємництва полягає в тому, що бізнесмен діє на свій страх і ризик, під повну особисту відповідаль­ність. Індивідуальне підприємництво - це індивідуальне підприємство (фірма), основане на особистій власності та праці фізичної особи (ін­дивідуальна трудова діяльність) або приватне підприємство (фірма) -як власність окремого громадянина з правом найму робочої сили. Різновид приватного підприємства - сімейне підприємство (фірма), основане на власності та праці членів однієї сім'ї, що проживають разом.

Особливість колективного підприємництва полягає в тому, що партнери - члени колективу несуть спільну відповідальність за спра­ви фірми. Колективне підприємництво - це різноманітні форми колек­тивної власності: акціонерка, муніципальна, мішана та ін. Воно висту­пає у вигляді різних підприємств, товариств, фірм, об'єднань.

Розглянемо докладніше змістовну сторону визначених форм біз­несу.

Малий бізнес. Партнерство. Корпоративне підприємництво

Малий бізнес включає у себе індивідуальну трудову діяль­ність громадян, що мають статус юридичної особи, або не мають його. Це поняття ширше, ніж поняття „малі підприємства". До них відно­сять: індивідуальні, приватні, сімейні підприємства, фермерські госпо­дарства, які можуть функціонувати на правах малого підприємства і можуть зберегти свій початковий статус. Сюди ж входять і власне малі підприємства, незалежно від форм власності, якщо кількість зай­нятих на них не перевищує: у роздрібній торгівлі - 12 чол.; в галузях невиробничої сфери - 25; в науці та науковому обслуговуванні - 100; в промисловості та будівництві - 200; в інших галузях виробничої сфери - 50 чол.

Отже, малим підприємством може бути кооператив і товариство з обмеженою відповідальністю, перукарня і магазин та будь-які інші утворення, якщо вони за своїми параметрами вписуються у задані за розмірами обмеження. Більшість підприємств малого бізнесу - це малі фірми, в яких працюють від трьох до десяти чоловіків. Так, напри­клад, у США частка малого бізнесу становить близько 40 % валового національного продукту і майже 40 % сукупної робочої сили. Малий бізнес забезпечує щороку близько 80 % нових робочих місць. В Ук­раїні в 1994 р. 41 % загального обсягу продукції промисловості і 44 % загального обсягу виробництва валової продукції в сільському госпо­дарстві було забезпечено за рахунок підприємств малого бізнесу.

Малий бізнес у країнах з розвиненою ринковою економікою є наймасовішим, провідним сектором, який визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику валового національно­го продукту, є основою сучасної ринкової інфраструктури. В наших умовах розвиток мережі підприємств малого бізнесу необхідний як для створення в економіці нормальних конкурентно-ринкових відно­син, так і з метою активізації структурної перебудови, насамперед на користь розвитку виробництва товарів народного споживання, тор­гівлі, громадського харчування, сфери послуг, де переваги малих підприємств виявляються особливо рельєфно. Не менш важлива роль підприємств такого типу і при безробітті для створення нових робочих місць, а також з погляду можливостей насичення споживчого ринку. Це найбільш дешевий шлях переходу до ринку. Перспективність під­приємств малого бізнесу залежить від:

формування цілісного дрібнотоварного укладу, що поєднує різні форми власності;

використання у більшості випадків суто ринкових методів відтворення, незалежність і свобода дій;

характеру технології, форми знарядь праці, їх спеціалізації, адаптації до особливостей місцевих умов та характеристики місцевого ринку;

різкого підвищення ефективності науково-технічного прогресу (ресурсозберігаючий тип НТП);

соціальної результативності економіки;

високої швидкості обігу авансового капіталу,

низьких витрат на виробничу інфраструктуру, управлінські ви­датки;

повнішого завантаження і високої продуктивності „живої" праці та обладнання, невеликих інвестицій в обладнання;

низьких питомих витрат на транспорт і управління;

мобільності у прийнятті виробничих рішень під впливом змін кон'юнктури ринку, можливості прийняття гнучких та оперативних рішень.

Використання переваг підприємств малого бізнесу може дати до­сить позитивний ефект безпосередньо вже в умовах нинішнього ета­пу економічної реформи. Ці підприємства рухливіші, гнучкіші, вони швидко реагують на зміни, що відбуваються на ринку. Саме невеликі підприємства виявляються найбільш мобільними до впровадження прогресивних методів господарювання. Вони можуть швидко і без негативних наслідків змінити свої виробничі програми, освоїти вироб­ництво високорентабельних товарів, що користуються попитом, відмовитися від випуску нерентабельної продукції.

Суб'єктами дрібного бізнесу виступають як окремі громадяни, так і малі підприємства Виходячи з цих особливостей, можна виділити два шляхи утворення малих підприємств. Перший - створення на новому місці, другий - виділення підрозділу з вже діючого підприємства.

Життєвий цикл підприємств малого бізнесу 3-5 років. Після закін­чення цього строку невелика частина підприємств, накопичивши по­чатковий капітал, продовжує функціонувати або набуває іншого ста­тусу і змінює форму підприємництва. Друга, більша, частина - при­пиняє своє існування. Проте кількість підприємств, що народжуються, постійно перевищує кількість тих, що припинили свою діяльність.

Отже, підприємствам малого бізнесу притаманне індивідуальне підприємництво. Тут, особливо в наших умовах, характерною може бути приватна власність як власність однієї особи. У країнах з розви­неною ринковою економікою класична приватна власність як влас­ність однієї особи має обмежені можливості та поширення, а в серед­ньому і великому бізнесі - це явище надто рідкісне.

Партнерство існує як у малому, так і у великому бізнесі. Воно яв­ляє собою колективне підприємництво, засноване на різних формах власності. При цьому партнери, члени колективного бізнесу несуть повну солідарну відповідальність за результати своєї господарсько-фінансової діяльності або у частках, вкладених у капітал фірми. Для малого бізнесу партнерство характерне як об'єднання зусиль кількох приватних осіб, в основному з невеликим капіталом, з метою створення загальної справи, а також об'єднання осіб, що перебувають у спорідненості, або членів однієї сім'ї (див. рис. 5).

Великий бізнес - це в основному колективне підприємництво. Одноосібна приватна власність тут майже не трапляється. У країнах з ринковою економікою такий тип бізнесу представлений товарист­вами на паях (партнерством), кооперативами, колективними народ­ними підприємствами. Так, в американській економіці налічується близько 2 млн партнерств, майже 10 % з них у малому бізнесі. Коопе­ративний сектор охоплює лише 5-6 %. Колективні (народні) підприєм­ства, що виникли внаслідок викупу підприємств трудовими колекти­вами, становлять 3-4 %. В економіці України функціонують 85080 партнерських підприємницьких структур, з них 24500 - у малому бізнесі.

Партнерство виступає в різних формах, основними з яких (що одержали закріплення у Законі України „Про господарські товарист­ва") є товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство.

Організація простих товариств і товариств з необмеженою відповідальністю законодавством України не передбачена

Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний фонд, розподілений на частини (частки), розмір яких визначається заснов­ницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність за результати господарсько-фінансової діяльності в межах їх вкладів. На обмежений характер відповідальності вказує абревіатура „ЛТД", яка нерідко ставиться у назві створюваної фірми. Це одна з найпоши­реніших форм партнерства, особливо в Західній Європі.

Враховуючи поширення цієї форми бізнесу в ринковій економіці, можна очікувати значного її розвитку також в Україні.

Товариство з обмеженою відповідальністю працює за статутом, прийнятим на зборах всіх учасників, та засновницьким договором, який регламентує взаємні відносини засновників. Особливістю цього товариства є те, що, як правило, співвласники протягом багатьох ро­ків знайомі між собою і тому конфлікти між ними виникають рідко, особливо у зарубіжній практиці.

Вищий орган управління товариством - збори учасників.

Загальні збори вибирають свого голову і встановлюють строк ви­конання ним своїх повноважень. Звичайно збори учасників скликають не рідше двох разів на рік. Вони вважаються правомірними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють більш ніж 60 % голосів, а з питань, що потребують одностайності, - всі учас­ники. Вимога одностайності необхідна при визначенні основних нап­рямів діяльності товариства, затвердженні його планів і звітів про ви­конання їх, змін у статуті, виключенні учасників із товариства

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган, який підзвітний зборам учасників і організовує виконання його рішень. Це дирекція, очолювана генеральним директором, або директор. Дирекція здійснює поточне керівництво діяльністю товари­ства Вона не має права приймати рішення, які обов'язкові для учасників товариства Директор (генеральний директор) вибирається, як правило, з складу учасників товариства Контроль за діяльністю дирекції (директора) здійснюється ревізійною комісією, яка створюється зборами учасників із їх складу. Члени дирекції не можуть бути членами ревізійної комісії

Товариство з додатковою відповідальністю - це товариство, статутний фонд якого поділений на частини (частки), розміри яких визна­чені засновницькими документами. Учасники такого товариства від­повідають за його борги своїми внесками в статутний фонд, а в разі недостатності цих сум - додатково майном, що їм належить, в одна­кових для всіх учасників розмірах. У цьому форма партнерства нічим не відрізняється від товариства з обмеженою відповідальністю.

Повне товариство - учасники його займаються спільною підпри­ємницькою діяльністю та несуть солідарну відповідальність за зобо­в'язаннями товариства всім своїм майном. Товариство працює за засновницьким договором, який регламентує розмір частки кожного учасника та форму участі їх у справах товариства Договір прийма­ється на зборах і підтверджується нотаріальним записом.

Ведення справ у повному товаристві здійснюється за погоджен­ням усіх учасників. Усі члени товариства можуть брати участь у спра­вах або справи можуть вести один чи кілька учасників товариства, повноваження яких у такому випадку підтверджується дорученням, що підписується рештою учасників товариства В засновницькому до­говорі необхідно вказати, що певні учасники мають право здійснюва­ти роботу від імені товариства самостійно або лише спільно. Решта учасників мають право одержувати повну інформацію про стан веден­ня справ. Учасникам повного товариства заборонено конкурувати з іншими повними товариствами.

Товариства з додатковою та повною відповідальністю не набули поширення на Заході і навряд чи набудуть його в Україні.

Командитне товариство - це об'єднання кількох громадян і (або) юридичних осіб на основі договору між ними для спільної господарської діяльності, що включає дійсних членів і членів-вкладників (командиторів). Члени товариства несуть повну відповідальність за його зобов'язаннями усім своїм майном, а члени-вкладники (командитори) - у межах своїх вкладів у капітал товариства Цей різновид під­приємницького бізнесу визначають ще як мішане товариство. В еко­номіці Росії ця форма була відома під назвою „товариство на вірі". Нині вона використовується в зарубіжній економіці як спосіб акуму­ляції капіталів, з одного боку, окремих громадян, що бажають здійс­нити ділові проекти, але не мають для цього достатніх коштів, а з дру­гого - різних фірм, що бажають вкласти свої капітали у справу, але не мають проектів, під які могли б бути виділені капітали. Фірма-командитор бере участь у бізнесі своїми капіталами, причому вона може в будь-який момент вийти із справи зі своїм майном. У деяких країнах командитні товариства використовуються для „відмивання" мафі­озних капіталів. У нашій країні ця форма набула поширення завдяки не стільки своїм достоїнствам в сфері акумуляції коштів, скільки мож­ливості маневрування ресурсами підприємств.

Розглянуті товариства є формою функціонування підприємницьких структур (фірм), заснованих на колективній власності та партнер­ських відносинах. Загальним для них є способи, методи організації, наявність вищого (збори), виконавчого (дирекція), контрольного (ре­візійна комісія) органів. Усі товариства є юридичними особами. Від­мінності - у відповідальності за наслідки господарсько-фінансової діяльності, у наявності документів, що регламентують їх роботу (това­риства з обмеженою і додатковою відповідальністю керуються стату­том і засновницьким договором, а повне і командитне товариство - засновницьким договором).

Корпоративне підприємництво пов'язане в основному з акціонер­ними товариствами, які визначаються Законом України „Про госпо­дарські товариства" як товариства, що мають статутний фонд, розді­лений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, і не­суть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства (див. рис. 5). Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах акцій, що їм належать. Класичне акціонерне товари­ство - це корпорація, тобто об'єднання вкладників-акціонерів на найдемократичнішій основи Корпоративне підприємництво - це форма середнього та великого бізнесу, яка поширена у країнах Європи та Америки. Нині у США налічується близько 3,5 млн недержавних кор­порацій, причому акціонерна форма є пануючою практично в усіх галузях промисловості. В Україні процес утворення недержавних кор­порацій тільки розпочато і на 1 січня 1994 р. їх налічувалось близько 2300 одиниць, з урахуванням банків і орендних підприємств.

Корпоративні підприємства поділяють на закриті та відкриті акці­онерні товариства.

Закрите акціонерне товариство - це підприємство (фірма), акції якого розподіляються між учасниками, засновниками і ще можуть роз­повсюджуватися через вільний продаж, але це товариство може бути реорганізоване у відкрите, відповідно до чинного законодавства, вне­сенням змін у статут товариства, і таким чином воно здобуває право на вільний продаж акцій. Закрите акціонерне товариство близьке за формою до класичного товариства з обмеженою відповідальністю.

Відкрите акціонерне товариство - це підприємство, акції якого розповсюджуються (а не розподіляються) за відкритою підпискою, а також купівлею-продажем на біржі. Купити акцію та стати акціонером (і тим самим співвласником підприємства) може будь-яка людина Корпоративне підприємництво такого типу є найпоширенішим у краї­нах з ринковою економікою.

Виділимо такі основні особливості корпоративно-акціонерного підприємства:

акціонери не несуть відповідальності за зобов'язаннями товари­ства, його кредиторами. Майно товариства відокремлене від майна окремих акціонерів. У разі неспроможності товариства акціонери не­суть лише ризик можливого знецінення акцій, що їм належать;

права акціонерів поділяють на майнові та особисті. До майнових належить право на одержання оголошеного дивіденду, а також частини вартості майна підприємства у випадку його ліквідації, до особистих - право на участь у голосуванні на загальних зборах акціонерів;

акціонерна форма підприємства дає змогу об'єднати практично не­обмежену кількість вкладників, у тому числі й дрібних, та зберегти при цьому контроль великих вкладників за діяльністю підприємства;

акціонерне товариство - це найбільш стійка форма об'єднання капіталів. Вихід із товариства будь-кого з вкладників не тягне за собою обов'язкового закриття підприємства. Вкладник має право в будь-який момент продати свої акції без попередньої згоди акціонерів.

Обмеженість ризику наперед обумовленою грошовою сумою ро­бить акціонерне товариство привабливою формою вкладення капіта­лів та забезпечує централізацію значних коштів. Випуск акцій - най­більше досягнення ринкової економіки. Це не тільки спосіб мобілі­зації фінансових ресурсів і розосередження економічного ризику, а і спосіб швидкого переливання фінансових коштів з однієї галузі в, іншу.

Процес створення корпоративних акціонерних підприємств (фірм) здійснюється двома шляхами: 1) добровільне об'єднання капіталів незалежних підприємців; 2) перетворення існуючих державних під­приємств, міністерств, главків в акціонерні товариства із збережен­ням у них міністерських та інших монопольних повноважень або без збереження таких.

Перший шлях є природним для ринкової економіки і відображує об'єктивну потребу централізованої акумуляції капіталу для наступ­ного інвестування. В нашій країні таким шляхом створюється лише близько 25 % акціонерних товариств.

Другий шлях більш поширений. За 1990-1994 рр. більшість главків і міністерств були перетворені в акціонерні товариства або концерни.

Поширеною формою корпоративного підприємництва є публічна корпорація.