Рефераты
Видео уроки
ВУЗы Украины
Мир
Рефератов
Рефератов
Отзывы о ВУЗах
Каталог одежды
Клиники Киева
|
Большая база бесплатных русских и украинских рефератов
Доклады, сочинения, контрольные работы, экзаменационные билеты и шпаргалки/шпоры Коллекция курсовых и дипломных работ для студентов |
Рефераты по Сільське господарство
Реферат СУТЬ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
1. Суть АПК.
2. Агропромисловий цикл.
3. Потреби населення.
4. Зернопромисловий комплекс.
5. Бурякоцукровий комплекс.
6. Плодоовочевоконсервний комплекс.
7. Виноградарсько-виноробний комплекс.
8. Олійножировий комплекс.
9. Льонопромисловий комплекс.
10. Ефіроолійний комплекс.
11. Тваринницько-промислові комплекси.
12. Молокопромисловий комплекс.
13. Птахопромисловий комплекс.
14. Територіальна організація АПК.
15. Агропромислові зони.
АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС
Агропромисловий комплекс (АПК) — це сукупність взаємопов'язаних галузей породного господарства, об'єднаних своєрідною цільовою функцією (забезпечення населення продуктами харчування і предметами народного споживання сільськогосподарського походження), що розвиваються відповідно до конкретних природно- і суспільно-географічних особливостей території.
АПК як складна система має три головні аспекти: компонентний, територіальний і організаційний. Компонентний аспект структури АПК полягає у наявності і зв'язаності окремих галузей, функціональних сфер (блоків) галузей і агропромислових циклів (ланцюгів).
До складу АПК входить понад 100 галузей і підгалузeй народного господарства, та ще багато галузей частково або повністю з ними пов'язані.
Галузі, що входять до складу АПК, можна згрупувати в окремі функціональні сфери (блоки):
а) виробництво сільськогосподарської продукції (рослинництво, тваринництво);
б) промислова переробка сільськогосподарської продукції (харчосмакова, м'ясна, молочна, мукомельно-круп'яна промисловість, легка промисловість по переробці сільськогосподарської сировини);
в) виробництво засобів виробництва для всіх галузей АПК (тракторне і сільськогосподарське машинобудування, продовольче машинобудування; виробництво мінеральних добрив та інших хімічних засобів для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва; мікробіологічна промисловість, комбікормова промисловість; сільське будівництво);
г) виробнича та соціальна інфраструктура (заготівля, зберігання, транспортування і реалізація продукції, науково-дослідні організації і підготовка кадрів).
Агропромисловий цикл (ланцюг) як одна з форм компонентної структури АПК — це поєднання взаємопов'язаних стадій одного виробничого процесу, що охоплює виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції. Агропромислові цикли є основою формування спеціалізованих АПК (м'ясопромислового, молокопромислового, плодоовочевоконсервного тощо).
Аналіз компонентної структури АПК України наприкінці 80 — на початку 90-х років, (див.таблиця) засвідчує значне переважання у вартості основних виробничих фондів і чисельності зайнятих робітників (більше 70%) сільського господарства, що не відповідає прогресивним світовим тенденціям щодо структури агробізнесу. Для розвинутих країн світу характерне переважання галузей, що здійснюють виробниче і невиробниче обслуговування сільського господарства, займаються переробкою і реалізацією сільськогосподарської сировини (наприклад, на сільське господарство США припадає лише 10% зайнятих).
Таким чином, компонентна структура АПК України вимагає подальшого вдосконалення на основі зміни пріоритетів розвитку, а також організаційно-правових основ господарювання.
Україна — давня землеробська держава, на яку припадає третина чорноземів світу, тому відродження її сільського господарства, насамперед зернового — основа відродження держави.
2
Розподіл обсягу продукції, основних виробничих фондів і середньорічної чисельності зайнятих по галузях АПК України, 1989 р., %*
Галузі АПК
Обсяг продукції
Основні виробничі фонди
Середньорічна чисельність зайнятих
АПК в цілому
100,0 100,0
100,0
в т.ч. по галузях:
сільське і лісове
господарство
51,4 72,3
73,5
заготівля
1,1 2,6
1,3
галузі промисловості,
що переробляють сільсько
господарську сировину
36,3 15,8
9,9
торгівля і громадське
харчування
2,1 3,5
6,5
ремонт тракторів і сільсько
господарських машин
будівництво
1,5 2,0
7,6 3,8
1,9
6,9
Зміна пріоритетів у розвитку сільського господарства вбачається у встановленні раціональних пропорцій між зерновим господарством і тваринництвом.
У найбільш урожайні роки в Україні вирощують понад 50 млн т зерна, однак навіть тоді держава має від'ємний зовнішньоторговельний баланс цього продукту. Причина — переважаюче використання зерна для фуражних цілей (більше 60%), переробка пшениці на комбікормі, замість кукурудзи і ячменю, значні втрати зерна під час заготівлі і зберігання, недостатньо раціональна територіальна концентрація посівів зернових в окремих природних зонах зокрема, в Поліссі необхідно збільшити площі озимого жита, ячменю, вики і жовтого люпину, а посіви пшениці — скоротити. У Лісостепу можна сконцентрувати посіви пшениці, кукурудзи, гречки, гороху, проса і ячменю. Степ — зона для вирощування сильних сортів пшениці, проса, кукурудзи, сої на зрошувальних землях, ячменю.
Нові пріоритети у розвитку сільського господарства вбачаються у розвитку тих галузей, продукція яких може стати джерелом постійних і значних валютних надходжень, зокрема,— це виробництво цукру, м'яса, масла, олії та продуктів їх переробки. У тваринництві головним є різке підвищення його продуктивності, скорочення чисельності малопродуктивного поголів'я худоби відповідно до кормової бази, зміна структури тваринництва на користь переважаючого розвитку свинарства і птахівництва, збільшення обсягу виробництва кормів та їх збалансованість за якісним складом.
Однак нарощування виробництва сільськогосподарської продукції при недостатньому розвитку системи її заготівлі, транспортування і переробки не дасть змоги розв'язати проблему забезпечення населення продуктами харчування і легкої промисловості сировиною. Цього можна досягти лише при умові технічного переоснащення сільського господарства. вдосконалення системи переробки і реалізації продукції Причому йдеться не лише про кількісні, а й про якісні зміни (використання мало- і середньопотужної та універсальної техніки, застосування передових технологій тощо).
Нові умови господарювання на селі привели до докорінної зміни організаційної
структури АПК, що тривалий час характеризувалася функціонуванням
3
колективних, радянських і міжгосподарських підприємств, на які припадала основна частина виробництва сільськогосподарської сировини. Розвиток на селі нових форм власності (орендної, приватної) зумовить виникнення високопродуктивних спеціалізованих підприємств, а також підприємств по виробничому і невиробничому обслуговуванню сільського господарства. Господарська самостійність таких підприємств забезпечить ефективне функціонування міжгалузевих агропромислових формувань.
Фактори формування і територіальної організації продовольчих АПК. Формування АПК і особливості його територіальної організації залежать від сукупної дії природно- і суспільно-гсографічних факторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування АПК в певному напрямі.
Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.
Для формування АПК України дуже велике значення мають природно-географічні фактори, особливо для розміщення та спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних умов формується територіальна структура АПК України.
Серед природно-географічних факторів найважливіше значення мають агрокліматичні, грунтові і водні ресурси.
Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплом і вологою. Для України характерна зональність у розподілі тепла і вологи.
Агрокліматичні ресурси Полісся характеризуються середнім рівнем теплозабезпеченості та доброю вологозабезпеченістю. Суми температур понад 10° становлять від 2300° до 2600°. Вегетаційний період збільшується зі сходу на захід і триває відповідно 190-215 днів. Річна сума опадів становить 550-750 мм. Кількість їх збільшується зі сходу на захід.
У Лісостепу агрокліматичні ресурси більш сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур. Суми температур понад 10° становлять від 2600° до 2800°, що дає змогу вирощувати основні теплолюбні культури ранніх і середніх строків дозрівання. Кількість опадів коливається від 700 мм на заході до 450 мм на сході. Переважна їх більшість випадає в теплий період року.
Степова зона характеризується високим ступенем тепло-забезпеченості. Суми температур понад 10° коливаються від 2900° на півночі до 3600° на півдні. Середньорічна кількість опадів зменшується у цьому ж напрямку від 500 мм до 300 мм. Недостатня вологозабезпеченість степової зони є одним з факторів, що стримують розвиток сільського господарства.
Сільськогосподарська зона південного Криму характеризується субтропічним кліматом середземноморського типу. Середньорічні температури становлять 11°-130°, а кількість опадів від 400 до 500 мм за рік. Опади переважають в осінньо-зимовий період. Тому літо тут сухе і жарке.
У гірських районах Карпат суми температур повітря понад 10° не перевищують 1600°-1800°. Період вегетації триває в середньому 136 днів. За рік випадає від 800 до 1000 мм і більше опадів.
Грунтові ресурси України дуже різноманітні. На її території виділяють Поліську, Лісостепову і Степову грунтові зони, а також Карпатську і Кримську гірські області, з властивими для кожної з них грунтами.
На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті і болотні грунти, серед яких переважають торфо-болотні. Ці грунти здебільшого бідні на перегній.
4
Для підвищення їх родючості в грунт обов'язково слід вносити органічні і мінеральні речовини, а також проводити розумне осушення.
Грунтово-кліматичні ресурси Полісся сприяють вирощуванню озимого жита, льону-довгунця, картоплі.
У Лісостепу України поширені різні типи чорноземних грунтів. Крім цих грунтів, значні площі займають лучно-чорноземні та сірі лісові грунти. Тут склалися найкращі умови для вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці, цукрових буряків, кукурудзи.
Грунтові ресурси Степу України досить однорідні та представлені, головним чином, чорноземами. Ці грунти мають найвищу природну родючість. Провідними культурами тут є озима пшениця, соняшник, баштанні та ефіроолійні культури. Наявність великої кількості тепла сприяє розвитку виноградарства, а з розширенням мережі зрошення створюються умови для вирощування рису і овочів. У Степу, як і на Поліссі та в Лісостепу, добрі умови для скотарства, свинарства, вівчарства і птахівництва.
У Карпатах ґрунтовий покрив змінюється як у широтному, так і в вертикальному напрямах. Найбільш придатними для сільського господарства є Закарпатська низовина і Передкарпаття. У гірських районах землеробство розвивається лише у вузьких долинах річок.
Для Закарпатської низовини характерні, головним чином, дерново-опідзолені та дерново-глеєві грунти. Грунти Передкарпаття в основному дсрново-середньоопідзолені і поверхневооглеєні. У гірській зоні переважають бурі лісові грунти.
У північних передгірських і гірських районах Карпат природні умови сприяють вирощуванню озимого жита, льону-довгунця і картоплі, а в низовинах і передгірських районах Закарпаття — озимої пшениці, кукурудзи, тютюну, овочів, винограду. Важливою галуззю, сільського господарства є тваринництво, особливо скотарство, а в гірських районах ще й вівчарство, що зумовлено великими площами природних пасовищ — полонин.
Грунтовий покрив Криму має добре виявлену вертикальну зональність. У передгірській степовій зоні поширені чорноземи. Лісостепова зона вкрита дерново-карбонатнини грунтами. У гірській лісовій зоні поширені буроземи, у найнижчому поясі— коричневі грунти. Основними галузями сільського господарства є садівництво, виноградарство, вирощування овочів, тютюну. Наявність гірських лук і пасовищ, сприяє розвитку скотарства і вівчарства.
Водні ресурси відіграють важливу роль у розвитку агарарно-промислового комплексу. Основними джерелами задоволення сучасних і перспективних потреб господарства України в прісній воді є водні ресурси поверхневого стоку (річки, озера і водойми) і підземного стоку.
Україна має, досить обмежені ресурси поверхневих вод. Загальне водоспоживання в країні досягло 65% її середнього багаторічного поверхневого стоку. Забезпеченість водними ресурсами місцевого стоку у розрахунку на одну людину становить 1000 м на рік. Найвищим є цей показник в Карпатах, на Поліссі та в західній частині Лісостепу, найменшим — у Степу.
Найбільшим споживачем води в господарстві України є сільське господарство. його частка становить більш як 2/3.
Основний водоспоживач — зрошуване землеробство. Особливо висока його питома вага в південних областях.
Отже, природні умови і ресурси України в цілому сприятливі для розвитку сільського господарства. Переважно рівнинний рельєф, достатня кількість тепла і вологи в період активної вегетації, великі площі родючих грунтів дають змогу
5
вирощувати найрізноманітніші сільськогосподарські культури помірної зони і розвивати всі основні галузі тваринництва.
Земельний фонд України характеризується високим ступенем освоєння. Сільськогосподарські угіддя займають 42,4 млн га, або 70% загальної земельної площі. Землі, які потребують освоєння, займають лише 2,5% її території. У сільському господарстві земля є найважливішим засобом виробництва.
Характерною особливістю структури сільськогосподарських угідь є висока питома вага орних земель (більше 80%). Інші площі використовуються під багаторічні насадження (2,7%), сінокоси (5,1 %) і пасовища (11,4%).
Структура сільськогосподарських угідь у цілому відображає їх природну й економічну специфіку. Якщо проаналізувати співвідношення інтенсивно (рілля та багаторічні насадження) і екстенсивне (сінокоси та пасовища) використовуваних угідь, то воно буде приблизно таким: в середньому по Україні 83:17, на Поліссі — 70:30, в Лісостепу — 87:13, в зоні Степу — 86:14.
Найбільше розорані сільськогосподарські угіддя в Лісостеповій зоні (85,4%), а найменше — на Поліссі (68,9%). У Поліській зоні майже третину площ сільськогосподарських угідь займають природні кормові угіддя.
Україна володіє запасами продуктивних угідь, що приблизно в чотири рази перевищують її сучасні внутрішні потреби. Загальна земельна площа на одну людину в цілому по Україні становить 0,82 га сільськогосподарських угідь і 0,67 га ріллі. По зонах України землезабезпеченість зростає у напрямку з північного заходу на південний схід, від поліських районів до степових.
Україна має досить високий рівень господарського освоєння території. Щільність основних виробничих фондів промисловості вдвічі перевищує густоту основних виробничих фондів сільського господарства. Сільське господарство поступається промисловості і за обсягом виробництва товарної продукції. У зв'язку з цим в Україні переважає промислово-сільськогосподарський тип освоєння території. Важливою складовою частиною освоєння території України є рівень розвитку інфраструктури території, особливо комунікаційної. Від територіальної організації інфраструктури, густоти транспортної мережі, її технічного стану, напрямку залізниць і автомобільних доріг залежать особливості територіальної організації АПК і регулярність зв'язків між його основними ланками.
Україна має досить густу мережу залізниць і автомобільних доріг з твердим покриттям. В середньому на 1000 км2 території припадає 296,1 км автомобільних доріг і 60 км залізниць.
Провідна роль у структурі перевезень вантажів АПК належить автомобільному транспорту. Спеціалізовані транспортні засоби (автоцистерни, спеціалізовані автомашини для овочів, хліба, рефрижератори тощо) перевозять вантажі АПК. Залізничний транспорт займає провідне місце у здійсненні зовнішніх зв'язків АПК.
Одним із головних чинників, які впливають на формування і територіальну організацію АПК і споживання його кінцевої продукції, є характер розселення, густота сільського населення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.
Розвиток великих систем розселення впливає на величину і структуру різних аграрно-промислових комплексів. Найбільші та великі міста є одним з найважливіших факторів формування приміських АПК. Навколо цих міст створюються спеціалізовані підприємства приміського типу для забезпечення міського населення свіжими овочами, молоком та іншою малотранспортабельною сільськогосподарською продукцією.
6
7
Різні природно-географічні зони України нерівномірно забезпечені трудовими ресурсами. В результаті одні регіони України мають надлишок трудових ресурсів у сільському господарстві, а інші відчувають їх недостачу. Найкраще забезпечені трудовими ресурсами лісостепові області, де найвищою є густота сільського населення. Найбільша потреба в трудових ресурсах відчувається у степових областях, де густота сільського населення найменша. Ступінь забезпеченості трудовими ресурсами впливає на спеціалізацію аграрно-промислових комплексів. Так, у регіонах, краще забезпечених трудовими ресурсами, формуються АПК, що виробляють працемістку продукцію.
Потреби населення в продукції АПК визначаються науково обгрунтованими нормами споживання на душу населення і реальними можливостями їх задоволення. Певною мірою на обсяг і асортимент необхідних продуктів харчування впливають природно-географічні умови, місцеві національні особливості і традиції.
Ступінь наближення окремих видів продуктів харчування в Україні до науково обгрунтованих норм неоднаковий. За рядом продуктів (хліб, борошняні вироби, картопля, молоко) фактичне споживання перевищує раціональну норму, що є наслідком неоптимальної стуктури асортименту. За іншими, перш за все продуктами тваринництва (м'ясо, яйця), рівень споживання ще далеко відстає від науково обгрунтованих норм, а за деякими (овочі, фрукти і ягоди) — залишається дуже низьким.
Спеціалізовані рослинницько-промислові комплекси. Вони є важливою ланкою АПК України, що поєднують виробництво і промислову переробку сировинних ресурсів рослинного походження з реалізацією готової продукції і основні обслуговуючі ланки комплексу підприємства й організації. Рослинницькі сільськогосподарські ресурси можна розділити на дві групи. Перша група об'єднує виробництва, які займаються вирощуванням сировини для харчової промисловості, друга — для легкої.
Найбільш характерні такі спеціалізовані рослинницько-промислові комплекси: зернопромисловий, бурякоцукровий, плодоовочеконсервний, олійножировий, виноградарсько-виноробний, льонопромисловий і ефіроолійний.
Провідне місце у складі АПК України займає зернопромисловий комплекс. Він об'єднує галузі, зайняті виробництвом зернових, їх заготівлею, переробкою, обслуговуванням сільськогосподарської і переробної ланок. Сільськогосподарська ланка представлена вирощуванням зерновик культур. Хлібоприймальні підприємства здійснюють заготівлю і зберігання зерна. До складу переробної ланки входять борошномельно-круп'яні, комбікормові і хлібопекарні підприємства.
Основу комплексу становить зернове господарство. Зернові культури відіграють провідну роль у всіх областях України, особливо в областях Степової та Лісостепової зон. Навіть у Закарпатській та Івано-Франківській областях, де частка зернових культур є найменшою в Україні, вони займають близько 40% посівних площ.
Головною зерновою культурою в Україні є озима пшениця. Найбільш сприятливі грунтово-кліматичні умови для її вирощування склалися в областях Степової та Лісостепової зон. де ця культура займає половину площ, відведених під зернові. В областях Поліської зони питома вага посівів озимої пшениці значно менша.
Важливою зерновою культурою є озиме жито. Цій культурі належить друге місце опісля пшениці) за розмірами посівних площ під озимину.
8
Валовий збір зерна
9
Основні райони вирощування озимого жита знаходяться на Поліссі та в західних областях Лісостепової зони.
Велике продовольче значення мають гречка, просо і рис, хоч у структурі посівних площ зернових культур вони займають лише близько 5%.
Гречка є однією з найцінніших круп'яних культур. На її розміщення впливає вимогливість цієї рослини до вологи. Тому основні площі посівів гречки зосереджені на Поліссі та в Лісостепу і зовсім зникають у південному Степу.
Просо в Україні є однією зі страхових культур завдяки пізнім строкам сівби. Воно відноситься до посухостійких круп'яних і дає відносно високі врожаї, особливо в роки, в які випадає мало опадів. Основні посіви його розміщені в Лісостеповій та в північних і центральних областях Степової зон.
Новою для України зерновою культурою є рис. В Україні його вирощують лише на поливних землях, де він дає високі та стабільні врожаї. Проведення зрошувальної меліорації в південній частині України створило сприятливі умови для розширення його посівів.
Зернове господарство мас важливе значення і для розвитку тваринництва. Фуражне зерно становить більш як 40% валового збору зернових культур. Основними зернофуражними культурами в Україні є ячмінь, овес, кукурудза і зернобобові — горох, вика, люпин. Такі культури, як ячмінь, кукурудза і горох, використовуються і для продовольчих цілей.
Ярий ячмінь вирощують у всіх областях України. Зерно ячменю має високі кормові якості, використовується також як сировина у пивоварній промисловості, фармацевтичній, хлібопекарській, спиртовій і кондитерській галузях.
Кукурудза відіграє важливу роль у забезпеченні скотарства концентрованими кормами. Найбільші посівні площі під цією культурою розміщені в областях Лісостепової і Степової зон. Вирощують кукурудзу також у Закарпатті та Прикарпатті.
Промислова ланка зернопромислового комплексу забезпечує зберігання і переробку зерна. Основними галузями зернопереробної промисловості є борошномельно-круп'яна, комбікормова і хлібопекарна. Продукція зернового господарства транспортабельна. Тому підприємства, що виробляють хлібопродукти, розміщуються у місцях їх споживання. Потужні підприємства по виробництву борошна і хліба розміщені у Києві, Одесі, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Львові та інших великих містах. Хлібозаводи с у всіх середніх і малих містах, селищах міського типу і великих селах. Розвиток борошномельної і хлібопекарської промисловості залежить від потреб у хлібопродуктах.
10
Харчова промисловість
11
В основі формування бурякоцукрового комплексу лежать сприятливі природні умови для вирощування цукрових буряків, забезпеченість трудовими ресурсами і навики населення. Найбільш важливими його ланками є сільськогосподарська (вирощування цукрових буряків) і переробна (виробництво цукру).
Значення цукрових буряків полягає насамперед у тому, що вони є основним джерелом виробництва цукру, а також важливим фактором зміцнення кормової бази і підвищення культури землеробства.
У Лісостепу розміщено понад 3/4 посівів цукрових буряків. Частка їх у посівних площах сягає 9-11%. Середня врожайність в останні роки коливалася в межах 300-320 ц/га. Найбільшими виробниками цукрових буряків є Вінницька, Черкаська і Полтавська області, які дають близько 25% загального виробництва цієї культури (рис. 47).
Розвиток бурякосіяння в Україні спирається на потужну технічну базу цукрової промисловості. Усього на Україні працює 194 цукрові заводи, які переробляють в середньому за рік близько 44,0 млн т буряків. У середньому за добу один цукровий завод переробляє 2,3 тис. т цукрових буряків. Обсяг випуску цукру-піску становить близько 5,5 млн т.
Найбільшими в Україні виробниками цукру-піску є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Одеська і Кіровоградська області. Випуск цукру-рафінаду зосереджений переважно в Одесі, Черкасах, Бердичеві, Ходорові та Вінниці. Окремі цукрові заводи поєднують виробництво цукру з виробництвом молочних консервів, спирту, лимонної кислоти і кормових дріжджів. Такі підприємства називаються цукровими комбінатами.
Валовий збір цукрових буряків
12
До складу плодоовочеконсервного комплексу України входить вирощування овочів, фруктів і ягід, підприємства консервної та плодоовочесушильної промисловості, а також обслуговуючі й допоміжні підприємства.
Овочівництво поширене на всій території України, але рівенливіших факторів формування приміських АПК. Навколо цих міст створюються спеціалізовані підприємства приміського типу для забезпечення міського населення свіжими овочами, молоком та іншою малотранспортабельною сільськогосподарською продукцією.
6
7
Різні природно-географічні зони України нерівномірно забезпечені трудовими ресурсами. В результаті одні регіони України мають надлишок трудових ресурсів у сільському господарстві, а інші відчувають їх недостачу. Найкраще забезпечені трудовими ресурсами лісостепові області, де найвищою є густота сільського населення. Найбільша потреба в трудових ресурсах відчувається у степових областях, де густота сільського населення найменша. Ступінь забезпеченості трудовими ресурсами впливає на спеціалізацію аграрно-промислових комплексів. Так, у регіонах, краще забезпечених трудовими ресурсами, формуються АПК, що виробляють працемістку продукцію.
Потреби населення в продукції АПК визначаються науково обгрунтованими нормами споживання на душу населення і реальними можливостями їх задоволення. Певною мірою на обсяг і асортимент необхідних продуктів харчування впливають природно-географічні умови, місцеві національні особливості і традиції.
Ступінь наближення окремих видів продуктів харчування в Україні до науково обгрунтованих норм неоднаковий. За рядом продуктів (хліб, борошняні вироби, картопля, молоко) фактичне споживання перевищує раціональну норму, що є наслідком неоптимальної стуктури асортименту. За іншими, перш за все продуктами тваринництва (м'ясо, яйця), рівень споживання ще далеко відстає від науково обгрунтованих норм, а за деякими (овочі, фрукти і ягоди) — залишається дуже низьким.
Спеціалізовані рослинницько-промислові комплекси. Вони є важливою ланкою АПК України, що поєднують виробництво і промислову переробку сировинних ресурсів рослинного походження з реалізацією готової продукції і основні обслуговуючі ланки комплексу підприємства й організації. Рослинницькі сільськогосподарські ресурси можна розділити на дві групи. Перша група об'єднує виробництва, які займаються вирощуванням сировини для харчової промисловості, друга — для легкої.
Найбільш характерні такі спеціалізовані рослинницько-промислові комплекси: зернопромисловий, бурякоцукровий, плодоовочеконсервний, олійножировий, виноградарсько-виноробний, льонопромисловий і ефіроолійний.
Провідне місце у складі АПК України займає зернопромисловий комплекс. Він об'єднує галузі, зайняті виробництвом зернових, їх заготівлею, переробкою, обслуговуванням сільськогосподарської і переробної ланок. Сільськогосподарська ланка представлена вирощуванням зерновик культур. Хлібоприймальні підприємства здійснюють заготівлю і зберігання зерна. До складу переробної ланки входять борошномельно-круп'яні, комбікормові і хлібопекарні підприємства.
Основу комплексу становить зернове господарство. Зернові культури відіграють провідну роль у всіх областях України, особливо в областях Степової та Лісостепової зон. Навіть у Закарпатській та Івано-Франківській областях, де частка зернових культур є найменшою в Україні, вони займають близько 40% посівних площ.
Головною зерновою культурою в Україні є озима пшениця. Найбільш сприятливі грунтово-кліматичні умови для її вирощування склалися в областях Степової та Лісостепової зон. де ця культура займає половину площ, відведених під зернові. В областях Поліської зони питома вага посівів озимої пшениці значно менша.
Важливою зерновою культурою є озиме жито. Цій культурі належить друге місце опісля пшениці) за розмірами посівних площ під озимину.
8
Валовий збір зерна
9
Основні райони вирощування озимого жита знаходяться на Поліссі та в західних областях Лісостепової зони.
Велике продовольче значення мають гречка, просо і рис, хоч у структурі посівних площ зернових культур вони займають лише близько 5%.
Гречка є однією з найцінніших круп'яних культур. На її розміщення впливає вимогливість цієї рослини до вологи. Тому основні площі посівів гречки зосереджені на Поліссі та в Лісостепу і зовсім зникають у південному Степу.
Просо в Україні є однією зі страхових культур завдяки пізнім строкам сівби. Воно відноситься до посухостійких круп'яних і дає відносно високі врожаї, особливо в роки, в які випадає мало опадів. Основні посіви його розміщені в Лісостеповій та в північних і центральних областях Степової зон.
Новою для України зерновою культурою є рис. В Україні його вирощують лише на поливних землях, де він дає високі та стабільні врожаї. Проведення зрошувальної меліорації в південній частині України створило сприятливі умови для розширення його посівів.
Зернове господарство мас важливе значення і для розвитку тваринництва. Фуражне зерно становить більш як 40% валового збору зернових культур. Основними зернофуражними культурами в Україні є ячмінь, овес, кукурудза і зернобобові — горох, вика, люпин. Такі культури, як ячмінь, кукурудза і горох, використовуються і для продовольчих цілей.
Ярий ячмінь вирощують у всіх областях України. Зерно ячменю має високі кормові якості, використовується також як сировина у пивоварній промисловості, фармацевтичній, хлібопекарській, спиртовій і кондитерській галузях.
Кукурудза відіграє важливу роль у забезпеченні скотарства концентрованими кормами. Найбільші посівні площі під цією культурою розміщені в областях Лісостепової і Степової зон. Вирощують кукурудзу також у Закарпатті та Прикарпатті.
Промислова ланка зернопромислового комплексу забезпечує зберігання і переробку зерна. Основними галузями зернопереробної промисловості є борошномельно-круп'яна, комбікормова і хлібопекарна. Продукція зернового господарства транспортабельна. Тому підприємства, що виробляють хлібопродукти, розміщуються у місцях їх споживання. Потужні підприємства по виробництву борошна і хліба розміщені у Києві, Одесі, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Львові та інших великих містах. Хлібозаводи с у всіх середніх і малих містах, селищах міського типу і великих селах. Розвиток борошномельної і хлібопекарської промисловості залежить від потреб у хлібопродуктах.
10
Харчова промисловість
11
В основі формування бурякоцукрового комплексу лежать сприятливі природні умови для вирощування цукрових буряків, забезпеченість трудовими ресурсами і навики населення. Найбільш важливими його ланками є сільськогосподарська (вирощування цукрових буряків) і переробна (виробництво цукру).
Значення цукрових буряків полягає насамперед у тому, що вони є основним джерелом виробництва цукру, а також важливим фактором зміцнення кормової бази і підвищення культури землеробства.
У Лісостепу розміщено понад 3/4 посівів цукрових буряків. Частка їх у посівних площах сягає 9-11%. Середня врожайність в останні роки коливалася в межах 300-320 ц/га. Найбільшими виробниками цукрових буряків є Вінницька, Черкаська і Полтавська області, які дають близько 25% загального виробництва цієї культури (рис. 47).
Розвиток бурякосіяння в Україні спирається на потужну технічну базу цукрової промисловості. Усього на Україні працює 194 цукрові заводи, які переробляють в середньому за рік близько 44,0 млн т буряків. У середньому за добу один цукровий завод переробляє 2,3 тис. т цукрових буряків. Обсяг випуску цукру-піску становить близько 5,5 млн т.
Найбільшими в Україні виробниками цукру-піску є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Одеська і Кіровоградська області. Випуск цукру-рафінаду зосереджений переважно в Одесі, Черкасах, Бердичеві, Ходорові та Вінниці. Окремі цукрові заводи поєднують виробництво цукру з виробництвом молочних консервів, спирту, лимонної кислоти і кормових дріжджів. Такі підприємства називаються цукровими комбінатами.
Валовий збір цукрових буряків
12
До складу плодоовочеконсервного комплексу України входить вирощування овочів, фруктів і ягід, підприємства консервної та плодоовочесушильної промисловості, а також обслуговуючі й допоміжні підприємства.
Овочівництво поширене на всій території України, але рівень його концентрації і спеціалізації неоднаковий у різних регіонах. На Поліссі, наприклад, вирощують переважно огірки, моркву, столовий буряк і капусту, у Лісостепу — огірки, помідори, цибулю, у Степу — помідори, перець, баклажани. Найбільша концентрація посівів овочевих культур у тих господарствах, які входять до складу сировинної зони консервного заводу, а також розташовані навколо великих міст.
Важлива роль у постачанні населення міст свіжими овочами в несезонний період належить парниково-тепличним господарствам. Найбільші площі закритого грунту відводяться під овочі в Криму, навколо Києва, Харкова, Донецька, Одеси, Львова.
Садівництво розвинуте на всій території України. Тут поширені такі плодовоягідні культури: яблуні, груші, сливи, вишні, черешні, полуниці, малина. У південних районах вирощують абрикоси, персики, інжир. Найсприятливіші умови для садівництва склалися в Криму, Придністров'ї, у південному Степу і Закарпатті.
Більша частина овочів, фруктів і ягід споживається у свіжому вигляді, а решта надходить на переробні підприємства для виробництва консервів. Найбільш розвинена плодоовочеконсервна промисловість у Кримській, Херсонській і
| 1 | 2 | 3 | след. → |
