Ночные клубы, гостиницы, рестораны, торговые центры и кинотеатры Киева, Одессы, Днепропетровска и Харькова


Отзывы о ВУЗах
Каталог одежды
Клиники Киева

Большая база бесплатных русских и украинских рефератов
Доклады, сочинения, контрольные работы, экзаменационные билеты и шпаргалки/шпоры
Коллекция курсовых и дипломных работ для студентов

Рефераты по Всесвітня Історія

Реферат Козаки та Запорізька Січ

свій найвищий дозвіл і милість у відпущенні Війська Запорізького провин підтримує і в найвищу свою державу, а від бусурманського підданства всіх вас вічно звільняє і серед вірних своїх підданих мати воліє».
Тим часом на запорізьких козаків розраховував і кримський хан. Він планував собі рушити спочатку до Хотина, з Хотина йти в Польщу й там вчинити напад на росіян. З огляду на такий похід кошовий мав зібрати кілька тисяч чоловік Запорізького Війська й відіслати його до хана, а сам з курінними отаманами повинен з'явитись у Крим як заложник, а решту козаків перевести «з Січі поближче до Криму, в урочище, назване Олешки». Після цього всі запорожці з кошовим отаманом Іваном Малашевичем, чекаючи від такого наказу для себе погибелі, одностайно погодилися, залишили попереднє своє житло й пішли жити вище по Дніпру на місце, що звалося Базавлук, куди наказали з'явитись і всім козакам, посланим до хана. Вчинивши так, вони розіслали від себе листи до кримського хана Каплан-Гірея, перекопського бея і турецьких комісарів, і пояснили в листах, що вони не можуть, попри наказ хана, йти на допомогу полякам проти російського війська і своїх родичів-українців. Після всього того запорожці послали повідомлення до Києва про всі воєнні плани кримського хана і тоді ж послали листа государині імператриці, в якому «слізно» просили прийняти їх як природних підданих, які доти жили втікачами, у свою протекцію, і російська імператриця «по християнству і за всенародними правами відмовити не могла їм» '',
Попри все те з приводу переходу запорожців з гирла річки Кам'янки в урочище Базавлук дуже довго ще тривало листування і йшли від одної і з другої сторони різні з'ясовування.
Березня 27 дня з Петербурга в Константинополь до російського резидента Івана Івановича Неплюєва послали «найтаємніший» запит про те, якої думки буде резидент, якщо імператорський уряд зважиться прийняти Запорізьке Військо в російське підданство, себто що б чинили з цього приводу турки. До цього часу запорожців не приймали зі страху, щоб турки не облишили свої «перські дії» ^ і не повернули війну проти Росії. Тепер імператорський уряд, задумавши війну з турками, мусив тримати свій намір у найсуворішій таємниці доти, доки не будуть належно впорядковані польські справи, і з цього огляду запорожців, котрі у випадку війни Росії з Туреччиною можуть бути вельми корисними, відпускати «не визнає за слушне» .
Та ще до отримання такого запиту російський резидент Неплюєв послав із Царгорода через Відень до Петербурга велике донесення імператриці про те, як слід чинити з запорізькими козаками з огляду на політичні обставини, що склалися. Він не бачив іншого способу, як прийняти їх у кордони імператорської величності, тому що «за кордоном без розриву ніяк утримати мир неможливо»; до того ж, як чув резидент у столиці султана, «хтозна, чи не проти запорожців» послали Орлика і його сина; на відмовку ж Порті можна сказати, що сама вона прийняла підданого імператорської величності Дондук Омбу з калмиками в протекцію, а тому тим менше є підстав для російської імператриці не приймати назад своїх власних підданих; втім, навряд чи Порта зважиться оголосити війну Росії заради одних запорожців.
На початку квітня граф Вейсбах сповістив російських резидентів у Константинополі Неплюєва й Виіинякова про те, що запорожці відмовилися коритися кримському ханові й перейшли в урочище Базавлук і що для відвернення походу татар до російських кордонів вони розпорядилися зробити напад на бусурманів у тил від лінії.
Російські резиденти, отримавши таке донесення, повідомили про заходи, вжиті проти татар, змовчавши, втім, про перехід з Криму в Росію запорожців, цісарському резидентові й послові англійському, «аби се під рукою вселити, щоб Порта не мала ніякого резону нарікати нам на розрив, коли щось від татар почнеться». Тверда рішучість запорожців назавжди залишити володіння Криму цілком збігалася з поглядами Неплюєва, і він у новому донесенні імператриці знову висловлювався за прийняття їх під протекцію Росії. «Бо рачте те в дійсності побачити, що Порта буде їх зброєю собі скоряти, коли вони надалі на вічні часи до високої вашої імператорської величності протекції кредиту мати не будуть, та ще й українці те з жалем сприймуть, що так запорожців обнадіють і покинуть, зваживши, що ханська протекція сильніша; а якщо ж у вашої імператорської величності з турками до війни не дійде, а запорожці до негоціації всередину вашої величності кордонів відступлять, то можна їх утримувати, і Порті сенсу нарікати не буде, як у відповіді їй багато законної правди вжити зважимо: а якщо вона нині до нас звернеться, то ми до указу вашої імператорської величності в генеральних термінах незнанням відмовлятися будемо» .
Після таких донесень з Петербурга в Константинополь квітня 26 дня послали з київським рейтаром поручником Наковальниним велику настанову про те, що відповідати Порті на випадок її запиту про перехід запорізьких козаків у російські кордони. Настанова ця була такою.
1. Хоч запорожці, як самій Порті відомо, здавна є підданими російських царів, єдиного з ними християнського закону, народилися всі у Малій Росії, де їхні батьки й родичі і донині живуть, та жили вони в Січі, перебігаючи з Малої Росії в різні часи за своїм давнім звичаєм свавільно, і деякі, пробувши у Січі якийсь час, знову в Малу Росію, себто у свою вітчизну поверталися. Незважаючи на те, коли вони при укладенні останнього вічного миру з Портою самі добровільно на кримському боці залишилися, то російські государі до них ніколи не втручалися, коли Кіш свій вони мали за кордоном російським, де самі мати хотіли, і в ту справу російський уряд втручатися вважав для себе непристойним.
2. Російські государі до себе їх не закликали й не закликають і тепер, хоч запорожці перейшли зі свого Коша на новий Кіш, але російській государині до того справи немає, оскільки новий Кіш не в російських кордонах перебуває і, наскільки государиня обізнана в цьому, запорожці перейшли на те місце, де вони здавна своє житло й перебування мали, а тому чинити їм перепону в тому немає причини жодної.
3. З огляду на те, що кримський хан супроти вільності і звичаю козаків хотів силою переселити їх із Січі до самого Криму з наміром розібрати їх по руках, самого кошового з усіма знатними курінними отаманами силою до себе в аманати взяти й насильно гетьманом над ними відвернутого зрадника Орлика поставити, то запорожці як народ вільний, не допускаючи себе до останньої погибелі, змушені були задля свого порятунку на інше місце перейти. І за те кримський хан гідний докорів, бо такими вчинками своїми він до відчаю запорожців довів, а натурально, що кожен, бачачи перед собою останню погибель свою, намагається від неї себе порятувати.
4. А що запорожці, будучи здавна російськими підданими й маючи в Малій Росії своїх родичів і близьких, відмовили ханові йти війною проти російської государині і проти російських військ, то це так само цілком природно: адже самі запорожці можуть легко зважити, що, виступивши проти росіян війною, вони виступлять проти власних родичів і близьких, котрі живуть у російській державі, а тому якщо запорожці не хочуть іти
війною проти своєї вітчизни, то російській імператриці нарікати на них за те не личить.
5. Якщо кримський хан, котрому «преміцно й непорушне» слід було дотримуватися між обома державами вічного миру, незважаючи на те, «неприятельські й немирні свої наміри в дію приводити хоче», то й російській імператриці, всупереч ханові, належить вживати відповідних заходів для вчинення відсічі,
6. Втім російська імператриця й до останнього часу до тих запорожців не має ніякого відношення; запорожці самі, тільки задля свого порятунку, перейшли з попереднього свого Коша на новий і оселилися в турецьких таки, а не в російських кордонах, і якщо кримський хан полишить їх «при попередніх звичаях» і не змушуватиме їх до війни проти Росії, то вони знову можуть у кримську протекцію повернутися, і імператриця не присвоюватиме їх собі.
7. Та якщо кримський хан не облишить свого наміру конче занапастити їх і приневолити до війни проти Росії, і ті запорожці до російської імператриці як до природної своєї государині вдаватися будуть, то імператриця, за християнським законом, тих запорожців як християн, єдиновірців вважає відганяти від себе непристойним і натурально не змушуватиме їх до того, щоб вони спільно з кримським ханом виступали ворогами російської держави.
8. Якщо ж хан житиме у спокої і миру не порушить, то все те минеться, а також і всі запорожці надалі залишаться в мирі.
9. Російська імператриця тих запорожців до останнього часу не приймала і прийняти не хотіла, і якби те вчинилося, й імператриця дозволила б їм житло мати в російських межах, то це «ні за яку супротивність сприймати не можна», бо щодо самої Порти відомо, яким чином російські зрадники Дондук Омбо з товаришами, хоч вони й ідолопоклонники і не єдиновірці туркам, прийняті кримським ханом у протекцію, донині в його краях перебувають і на російські землі без жодної перешкоди
з боку Порти чинили напади й надалі чинять. Тим менше буде рішучості в російської імператриці відганяти від себе таких людей, котрі й за народженням, і за християнським законом можуть називатися своїми.
«А все те можете завершити тим, що належить хана кримського угамувати й до утримання миру змушувати, тоді й усе згідно між обома імперіями відбуватиметься. Можете ще Порті про запорожців і се оголосити, що вони всі до єдиного народжені в нашій імперії і, перебігаючи, живуть там у Січі з давніх літ без жінок неодружені, і так якби повсякчас туди тих втікачів з нашого підданства не додавалося, то вони, запорожці, давно б усі перевелися, оскільки плодитися їм у Січі ні від кого» .
Про перехід запорожців з-під влади Криму під владу Росії турецька Порта довідалася з донесення хана. Доповідаючи про те падишахові, кримський хан повідомляв, що запорожці, хоч і покинули свої попередні займища, але з турецьких кордонів ще не вийшли.
На підставі цього донесення кримському ханові надіслали наказ переконати запорожців повернутися до попередньої протекції Криму; у випадку ж опору з їхнього боку хан повинен скорити їх зброєю, як людей, котрі живуть у його землі. У столиці хана всі в той час вважали, що хоч запорожці й покинули свої житла при гирлі річки Кам'янки, та все-таки осіли на землях, що належать Криму, а отже й Туреччині. «І якщо,— писав з цього приводу російський резидент Неплюєв графові Вейсбаху в Київ,— у нас з Портою дійде до розриву, тоді неможливо тих запорожців у турецькій землі в протекції її імператорської величності утримувати: як мені тут кажуть, Базів луг — місце, що туркам належить, оскільки вашій світлості відомо, що хоч у трактаті з Портою глухо стоїть, та в інструменті розмежування 1714 року явно й виразно кордони описані і вся земля до кримської сторони від тих кордонів турецькою названа без винятку, і якщо вони, запорожці, відступлять за її імператорської величності кордон, тоді їх і в час миру прийняти вільно можна й Порті у відповіді вказані мені від вашої світлості резони достатні будуть»
Подання російського резидента, як небавом з'ясувалося, мало свої підстави. Услід за оселенням запорожців в урочищі Базавлук очаківський паша доповів великому візиреві, що на тому місці, де оселилися запорожці. яке називається «Базаглук», російські люди «почали робити рови». Про ці рови очаківський паша «посилав питати, для чого те чинять, заявляючи, що згадане місце Базаглук належить до земель Порти Оттоманської». На такий запит паші відповіли, що ті рови роблять з наміром, «аби в тому місці, за указом російського двору, фортецю збудувати і що згадане урочище Базаглук не до осяйної Порти, а до російської держави належить».
Донесенню очаківського паші надали в Константинополі належного значення. Великий візир Алі-паша вважав за потрібне для розвідки справ послати в урочище Базавлук уповноважених від Порти осіб з тим, щоб вони здійснили «істинний і старанний огляд», кому насправді належить урочище Базавлук. До цих довірених осіб від Порти російський резидент мав долучити обраних від себе осіб і вже після того мати ті чи інші розмови про Базавлук. В кожному разі і щоб там не було, будувати фортеці біля кордону з обох сторін, з огляду на мирний трактат, не можна.
На таке подання великого візира російський резидент дав ухильну відповідь. Він казав, що про будівництво фортеці в урочищі Базавлук не має від свого двору ніякої звістки й докладно не знає, кому те урочище належить; але сміє запевнити осяйну Порту, що від двору її імператорської величності «ніяк такого указу не буде, щоб будувати фортеці не тільки на місцях, що належать осяйній Порті, а й на таких, про які укладений між обома імперіями трактат забороняє». Виходячи з цього, російський
резидент не вважав за потрібне посилати від себе людину на урочище Базавлук для огляду його й радив великому візиреві найперше зв'язатися з начальником українського корпусу, графом фон Вейсбахом, «для достовірного освідчення», кому насправді належить урочище Базавлук. Великий візир, погоджуючись з таким поданням російського резидента, тим не менше зважив за краще доручити бендерському чи очаківському паші відрядити за спірною справою комісію. Щодо спорудження фортеці він зауважив, що, можливо, будівництво її почали й самі запорожці, але в такому разі Росія не має права приймати під свою протекцію ніяких народів у землях осяйної Порти; якщо ж вона бажає прийняти запорожців у своє підданство, то нехай дає їм місця, що належать російській державі.
Після такої розмови з великим візирем Неплюєв послав від себе поручника Наковальнина і звелів йому їхати в Бендери до місцевого паші, приєднатися там до довіреної особи паші і їхати разом з нею до графа фон Вейсбаха; а доїхавши до міста Василькова, зупинитися в ньому під приводом «кварантини» й там чекати рішення від графа до того часу, доки він встигне знестися з Петербургом і отримати звідти інструкцію, як діяти в такому випадку. «Беру сміливість найпідданіше донести,— писав Неплюєв з цього приводу в Петербург,— вашій імператорській величності слабку мою думку, чи не рачите ви, ваша величність, всемилостиво звеліти тим запорізьким козакам нині увійти всередину кордонів вашої імператорської величності, особливо задля того, що Порта за нинішніми своїми в інших справах заняттями й браком часу сю справу не вельми важливою вважає і сама до того нас спонукає... А якщо запорожці на місці Базаглуці перебуватимуть, то від хана кримського й татар нападу й розорення зазнають, до того ж і Порта, заспокоївшись від нинішніх справ і бачачи їх на місці, де їх охоронятимуть війська вашої імператорської величності, зважить, що оселення їхнє на Базаглуці з правдою не схоже, і якщо нині зручну до того нагоду втратити, то надалі в потрібний час складно буде те вчинити або ж ще більше через те може виникнути причин для суперечок. За для сих резонів я сю справу (себто, настанову, як відповідати в Константинополь про перехід запорожців до кордонів Росії) при Порті мовчанням обійшов, оскільки якби я нині Порті оголосив, що ваша імператорська величність за них вступатися не рачить, то вона відразу вжила б заходів їх до покори собі привести і те моє оголошення й надалі собі за виправдання мати. На тій же підставі я нині промовчав і про калмиків, котрі у кримські краї втікають, і міркую моїм слабким розумом, що 2евизначеному становищі. А тим часом їм слід було вибрати одне з двох—або відкрито оголосити себе підданими Росії, або ж беззаперечно підкоритися в усьому кримському ханові, бо кримський хан саме в цей час настійно вимагав, щоб запорожці йшли в Польщу на допомогу королю Станіславу Лещинському в боротьбі з ворожою йому партією. Запорожці зважилися на перше. Не заперечуючи й словом проти ханського наказу, кошовий Білицький зібрав усе Військо й рушив з ним до ріки Бугу. Не доходячи до Гарду, він став табором і послав до графа Вейсбаха гінця з запитом, як йому діяти надалі. Граф Вейсбах, скориставшись нещодавнім нападом ногайців, які були підданими Туреччини, на
українське село Беркут Полтавського полку, зобразив цю справу російському урядові як порушення мирного трактату з боку Туреччини й подав думку імператриці негайно прийняти запорожців у російське підданство для протиставлення їх ногайцям. Самому кошовому він в той же час, лютого 12 дня, відіслав гінця з таким листом: «З сього мого оголошення ви й усе Військо Запорізьке низове можете дізнатися, що її імператорська величність, наша всемилостива государиня, невідмінний свій найвищий дозвіл і милість у відпущенні Війська Запорізького провин підтримує і в найвищу свою державу, а від бусурманського підданства всіх вас вічно звільняє і серед вірних своїх підданих мати воліє».
Тим часом на запорізьких козаків розраховував і кримський хан. Він планував собі рушити спочатку до Хотина, з Хотина йти в Польщу й там вчинити напад на росіян. З огляду на такий похід кошовий мав зібрати кілька тисяч чоловік Запорізького Війська й відіслати його до хана, а сам з курінними отаманами повинен з'явитись у Крим як заложник, а решту козаків перевести «з Січі поближче до Криму, в урочище, назване Олешки». Після цього всі запорожці з кошовим отаманом Іваном Малашевичем, чекаючи від такого наказу для себе погибелі, одностайно погодилися, залишили попереднє своє житло й пішли жити вище по Дніпру на місце, що звалося Базавлук, куди наказали з'явитись і всім козакам, посланим до хана. Вчинивши так, вони розіслали від себе листи до кримського хана Каплан-Гірея, перекопського бея і турецьких комісарів, і пояснили в листах, що вони не можуть, попри наказ хана, йти на допомогу полякам проти російського війська і своїх родичів-українців. Після всього того запорожці послали повідомлення до Києва про всі воєнні плани кримського хана і тоді ж послали листа государині імператриці, в якому «слізно» просили прийняти їх як природних підданих, які доти жили втікачами, у свою протекцію, і російська імператриця «по християнству і за всенародними правами відмовити не могла їм» '',
Попри все те з приводу переходу запорожців з гирла річки Кам'янки в урочище Базавлук дуже довго ще тривало листування і йшли від одної і з другої сторони різні з'ясовування.
Березня 27 дня з Петербурга в Константинополь до російського резидента Івана Івановича Неплюєва послали «найтаємніший» запит про те, якої думки буде резидент, якщо імператорський уряд зважиться прийняти Запорізьке Військо в російське підданство, себто що б чинили з цього приводу турки. До цього часу запорожців не приймали зі страху, щоб турки не облишили свої «перські дії» ^ і не повернули війну проти Росії. Тепер імператорський уряд, задумавши війну з турками, мусив тримати свій намір у найсуворішій таємниці доти, доки не будуть належно впорядковані польські справи, і з цього огляду запорожців, котрі у випадку війни Росії з Туреччиною можуть бути вельми корисними, відпускати «не визнає за слушне» .
Та ще до отримання такого запиту російський резидент Неплюєв послав із Царгорода через Відень до Петербурга велике донесення імператриці про те, як слід чинити з запорізькими козаками з огляду на політичні обставини, що склалися. Він не бачив іншого способу, як прийняти їх у кордони імператорської величності, тому що «за кордоном без розриву ніяк утримати мир неможливо»; до того ж, як чув резидент у столиці султана, «хтозна, чи не проти запорожців» послали Орлика і його сина; на відмовку ж Порті можна сказати, що сама вона прийняла підданого імператорської величності Дондук Омбу з калмиками в протекцію, а тому тим менше є підстав для російської імператриці не приймати назад своїх власних підданих; втім, навряд чи Порта зважиться оголосити війну Росії заради одних запорожців.
На початку квітня граф Вейсбах сповістив російських резидентів у Константинополі Неплюєва й Виіинякова про те, що запорожці відмовилися коритися кримському ханові й перейшли в урочище Базавлук і що для відвернення походу татар до російських кордонів вони розпорядилися зробити напад на бусурманів у тил від лінії.
Російські резиденти, отримавши таке донесення, повідомили про заходи, вжиті проти татар, змовчавши, втім, про перехід з Криму в Росію запорожців, цісарському резидентові й послові англійському, «аби се під рукою вселити, щоб Порта не мала ніякого резону нарікати нам на розрив, коли щось від татар почнеться». Тверда рішучість запорожців назавжди залишити володіння Криму цілком збігалася з поглядами Неплюєва, і він у новому донесенні імператриці знову висловлювався за прийняття їх під протекцію Росії. «Бо рачте те в дійсності побачити, що Порта буде їх зброєю собі скоряти, коли вони надалі на вічні часи до високої вашої імператорської величності протекції кредиту мати не будуть, та ще й українці те з жалем сприймуть, що так запорожців обнадіють і покинуть, зваживши, що ханська протекція сильніша; а якщо ж у вашої імператорської величності з турками до війни не дійде, а запорожці до негоціації всередину вашої величності кордонів відступлять, то можна їх утримувати, і Порті сенсу нарікати не буде, як у відповіді їй багато законної правди вжити зважимо: а якщо вона нині до нас звернеться, то ми до указу вашої імператорської величності в генеральних термінах незнанням відмовлятися будемо» .
Після таких донесень з Петербурга в Константинополь квітня 26 дня послали з київським рейтаром поручником Наковальниним велику настанову про те, що відповідати Порті на випадок її запиту про перехід запорізьких козаків у російські кордони. Настанова ця була такою.
1. Хоч запорожці, як самій Порті відомо, здавна є підданими російських царів, єдиного з ними християнського закону, народилися всі у Малій Росії, де їхні батьки й родичі і донині живуть, та жили вони в Січі, перебігаючи з Малої Росії в різні часи за своїм давнім звичаєм свавільно, і деякі, пробувши у Січі якийсь час, знову в Малу Росію, себто у свою вітчизну поверталися. Незважаючи на те, коли вони при укладенні останнього вічного миру з Портою самі добровільно на кримському боці залишилися, то російські государі до них ніколи не втручалися, коли Кіш свій вони мали за кордоном російським, де самі мати хотіли, і в ту справу російський уряд втручатися вважав для себе непристойним.
2. Російські государі до себе їх не закликали й не закликають і тепер, хоч запорожці перейшли зі свого Коша на новий Кіш, але російській государині до того справи немає, оскільки новий Кіш не в російських кордонах перебуває і, наскільки государиня обізнана в цьому, запорожці перейшли на те місце, де вони здавна своє житло й перебування мали, а тому чинити їм перепону в тому немає причини жодної.
3. З огляду на те, що кримський хан супроти вільності і звичаю козаків хотів силою переселити їх із Січі до самого Криму з наміром розібрати їх по руках, самого кошового з усіма знатними курінними отаманами силою до себе в аманати взяти й насильно гетьманом над ними відвернутого зрадника Орлика поставити, то запорожці як народ вільний, не допускаючи себе до останньої погибелі, змушені були задля свого порятунку на інше місце перейти. І за те кримський хан гідний докорів, бо такими вчинками своїми він до відчаю запорожців довів, а натурально, що кожен, бачачи перед собою останню погибель свою, намагається від неї себе порятувати.
4. А що запорожці, будучи здавна російськими підданими й маючи в Малій Росії своїх родичів і близьких, відмовили ханові йти війною проти російської государині і проти російських військ, то це так само цілком природно: адже самі запорожці можуть легко зважити, що, виступивши проти росіян війною, вони виступлять проти власних родичів і близьких, котрі живуть у російській державі, а тому якщо запорожці не хочуть іти
війною проти своєї вітчизни, то російській імператриці нарікати на них за те не личить.
5. Якщо кримський хан, котрому «преміцно й непорушне» слід було дотримуватися між обома державами вічного миру, незважаючи на те, «неприятельські й немирні свої наміри в дію приводити хоче», то й російській імператриці, всупереч ханові, належить вживати відповідних заходів для вчинення відсічі,
6. Втім російська імператриця й до останнього часу до тих запорожців не має ніякого відношення; запорожці самі, тільки задля свого порятунку, перейшли з попереднього свого Коша на новий і оселилися в турецьких таки, а не в російських кордонах, і якщо кримський хан полишить їх «при попередніх звичаях» і не змушуватиме їх до війни проти Росії, то вони знову можуть у кримську протекцію повернутися, і імператриця не присвоюватиме їх собі.
7. Та якщо кримський хан не облишить свого наміру конче занапастити їх і приневолити до війни проти Росії, і ті запорожці до російської імператриці як до природної своєї государині вдаватися будуть, то імператриця, за християнським законом, тих запорожців як християн, єдиновірців вважає відганяти від себе непристойним і натурально не змушуватиме їх до того, щоб вони спільно з кримським ханом виступали ворогами російської держави.
8. Якщо ж хан житиме у спокої і миру не порушить, то все те минеться, а також і всі запорожці надалі залишаться в мирі.
9. Російська імператриця тих запорожців до останнього часу не приймала і прийняти не хотіла, і якби те вчинилося, й імператриця дозволила б їм житло мати в російських межах, то це «ні за яку супротивність сприймати не можна», бо щодо самої Порти відомо, яким чином російські зрадники Дондук Омбо з товаришами, хоч вони й ідолопоклонники і не єдиновірці туркам, прийняті кримським ханом у протекцію, донині в його краях перебувають і на російські землі без жодної перешкоди
з боку Порти чинили напади й надалі чинять. Тим менше буде рішучості в російської імператриці відганяти від себе таких людей, котрі й за народженням, і за християнським законом можуть називатися своїми.
«А все те можете завершити тим, що належить хана кримського угамувати й до утримання миру змушувати, тоді й усе згідно між обома імперіями відбуватиметься. Можете ще Порті про запорожців і се оголосити, що вони всі до єдиного народжені в нашій імперії і, перебігаючи, живуть там у Січі з давніх літ без жінок неодружені, і так якби повсякчас туди тих втікачів з нашого підданства не додавалося, то вони, запорожці, давно б усі перевелися, оскільки плодитися їм у Січі ні від кого» .
Про перехід запорожців з-під влади Криму під владу Росії турецька Порта довідалася з донесення хана. Доповідаючи про те падишахові, кримський хан повідомляв, що запорожці, хоч і покинули свої попередні займища, але з турецьких кордонів ще не вийшли.
На підставі цього донесення кримському ханові надіслали наказ переконати запорожців повернутися до попередньої протекції Криму; у випадку ж опору з їхнього боку хан повинен скорити їх зброєю, як людей, котрі живуть у його землі. У столиці хана всі в той час вважали, що хоч запорожці й покинули свої житла при гирлі річки Кам'янки, та все-таки осіли на землях, що належать Криму, а отже й Туреччині. «І якщо,— писав з цього приводу російський резидент Неплюєв графові Вейсбаху в Київ,— у нас з Портою дійде до розриву, тоді неможливо тих запорожців у турецькій землі в протекції її імператорської величності утримувати: як мені тут кажуть, Базів луг — місце, що туркам належить, оскільки вашій світлості відомо, що хоч у трактаті з Портою глухо стоїть, та в інструменті розмежування 1714 року явно й виразно кордони описані і вся земля до кримської сторони від тих кордонів турецькою названа без винятку, і якщо вони, запорожці, відступлять за її імператорської величності кордон, тоді їх і в час миру прийняти вільно можна й Порті у відповіді вказані мені від вашої світлості резони достатні будуть»
Подання російського резидента, як небавом з'ясувалося, мало свої підстави. Услід за оселенням запорожців в урочищі Базавлук очаківський паша доповів великому візиреві, що на тому місці, де оселилися запорожці. яке називається «Базаглук», російські люди «почали робити рови». Про ці рови очаківський паша «посилав питати, для чого те чинять, заявляючи, що згадане місце Базаглук належить до земель Порти Оттоманської». На такий запит паші відповіли, що ті рови роблять з наміром, «аби в тому місці, за указом російського двору, фортецю збудувати і що згадане урочище Базаглук не до осяйної Порти, а до російської держави належить».
Донесенню очаківського паші надали в Константинополі належного значення. Великий візир Алі-паша вважав за потрібне для розвідки справ послати в урочище Базавлук уповноважених від Порти осіб з тим, щоб вони здійснили «істинний і старанний огляд», кому насправді належить урочище Базавлук. До цих довірених осіб від Порти російський резидент мав долучити обраних від себе осіб і вже після того мати ті чи інші розмови про Базавлук. В кожному разі і щоб там не було, будувати фортеці біля кордону з обох сторін, з огляду на мирний трактат, не можна.
На таке подання великого візира російський резидент дав ухильну відповідь. Він казав, що про будівництво фортеці в урочищі Базавлук не має від свого двору ніякої звістки й докладно не знає, кому те урочище належить; але сміє запевнити осяйну Порту, що від двору її імператорської величності «ніяк такого указу не буде, щоб будувати фортеці не тільки на місцях, що належать осяйній Порті, а й на таких, про які укладений між обома імперіями трактат забороняє». Виходячи з цього, російський
резидент не вважав за потрібне посилати від себе людину на урочище Базавлук для огляду його й радив великому візиреві найперше зв'язатися з начальником українського корпусу, графом фон Вейсбахом, «для достовірного освідчення», кому насправді належить урочище Базавлук. Великий візир, погоджуючись з таким поданням російського резидента, тим не менше зважив за краще доручити бендерському чи очаківському паші відрядити за спірною справою комісію. Щодо спорудження фортеці він зауважив, що, можливо, будівництво її почали й самі запорожці, але в такому разі Росія не має права приймати під свою протекцію ніяких народів у землях осяйної Порти; якщо ж вона бажає прийняти запорожців у своє підданство, то нехай дає їм місця, що належать російській державі.
Після такої розмови з великим візирем Неплюєв послав від себе поручника Наковальнина і звелів йому їхати в Бендери до місцевого паші, приєднатися там до довіреної особи паші і їхати разом з нею до графа фон Вейсбаха; а доїхавши до міста Василькова, зупинитися в ньому під приводом «кварантини» й там чекати рішення від графа до того часу, доки він встигне знестися з Петербургом і отримати звідти інструкцію, як діяти в такому випадку. «Беру сміливість найпідданіше донести,— писав Неплюєв з цього приводу в Петербург,— вашій імператорській величності слабку мою думку, чи не рачите ви, ваша величність, всемилостиво звеліти тим запорізьким козакам нині увійти всередину кордонів вашої імператорської величності, особливо задля того, що Порта за нинішніми своїми в інших справах заняттями й браком часу сю справу не вельми важливою вважає і сама до того нас спонукає... А якщо запорожці на місці Базаглуці перебуватимуть, то від хана кримського й татар нападу й розорення зазнають, до того ж і Порта, заспокоївшись від нинішніх справ і бачачи їх на місці, де їх охоронятимуть війська вашої імператорської величності, зважить, що оселення їхнє на Базаглуці з правдою не схоже, і якщо нині зручну до того нагоду втратити, то надалі в потрібний час складно буде те вчинити або ж ще більше через те може виникнути причин для суперечок. За для сих резонів я сю справу (себто, настанову, як відповідати в Константинополь про перехід запорожців до кордонів Росії) при Порті мовчанням обійшов, оскільки якби я нині Порті оголосив, що ваша імператорська величність за них вступатися не рачить, то вона відразу вжила б заходів їх до покори собі привести і те моє оголошення й надалі собі за виправдання мати. На тій же підставі я нині промовчав і про калмиків, котрі у кримські краї втікають, і міркую моїм слабким розумом, що 20 тис.козаків запорізьких прибутковіші за багато калмиків, куди б їх не рачили використати: чи в Польщу проти станіславців, чи при нагоді проти татар. Якщо ж запорожців всередину кордонів вашої імператорської величності перевести неможливо, в такому разі мені здається, що генерал граф фон Вейсбах може до паші бендерського дати таку відповідь, якщо тільки на те вашої імператорської величності дозвіл буде, що в Базаглуці ніякої фортеці з боку вашої імператорської величності не будують і тим місцем ваша величність нітрохи не цікавиться, бо воно належить Оттоманській імперії; відомо, що там оселяються запорізькі козаки, від утиску ханського з Січі вийшовши, які просили у вашої імператорської величності як у своєї законної государині вибачення за втечу і прийняття у протекцію, в чому їм як підданим і єдинозаконним відмовити було неможливо; але разом з такою заявою відповідати, що коли вони прийдуть всередину кордонів вашої імператорської величності, тоді їм дадуть протекцію, а поза кордонами вашої величності цікавитися ними не рачите, бо вічну дружбу з Портою непорушне утримувати рачите, і тому якщо хан кримський оздоблювати їх більше не буде, то, можливо, вони іншого місця шукати не будуть і на Базаглуці залишаться...
А щодо погроз турецьких, то ми вже їх не боїмося, бо виставили дві обставини перед очі Порти: по-перше, що персіяни в руках вашої імператорської величності, по-друге, що ваша величність терпіти більше туркам не буде» '^.
Та минуло ще півроку часу, а питання про запорожців усе ще не було вирішене.
Російський резидент Неплюєв мав величезні труднощі в Константинополі й не знав, як «утримувати» запорожців, тобто вважати їх своїми чи чужими: зайнявши землі біля урочища Базавлука, запорожці не вважали їх власністю Порти, але вони не знали того, що ті землі насправді належать Порті. Для з'ясування цього питання Неплюєву довелося звернутися до справ 1705 року з розмежування кордонів між Портою і Росією і до того листування, яке велося в той час між начальником російської комісії думним дяком Омеляном Українцевим і кошовим отаманом Костянтином Гордієнком. З постанов тієї комісії зрозуміло, що за Дніпром у володінні Росії, крім Києва зі слободами, нічого не повинно





Новые рефераты
Японія на початку ХХ століття
Чичерін Георгій Васильович
Чехословаччина - від заснування до оксамитової революції
Формування опозиції в Польській робітничій партії (1945)
Феномен самозванства в російській історії
Фашизм
Утвердження Америці статусу США
Україна у складі СРСР у 20-30-і роки
Україна в умовах десталінізації
США у післявоєнний період



 


Рефераты на русском языке · Рефераты на украинском языке · Видео уроки
© Copyright MirReferatov.com.ua 2008

Поддержка и раскрутка сайта