Рефераты по Мовознавство

Історія розвитку українського правопису

Скачать реферат

ПРАВОПИС - сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що встановлю­ють способи передачі мови на письмі. Правопис охоп­лює орфографію та пунктуацію. Як правило, скла­дається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку.

Український правопис сформувався на основі правописних традицій давньоруської мо­ви, що грунтувалися на фонетичному прин­ципі, за яким написання має відбивати вимову. Засади давньоруського правопису використовувалися в українській писемності 14-16 ст. У кін. 16 - на поч. 17 ст. в українському правописі усталився історико-етимологічний принцип, який зберігався до поч. 19 ст. Разом з тим, протягом 16-18 ст. в ньому фор­муються нові традиції, пов'язані з переозвучен­ням літер алфавіту відповідно до живої української вимови. Наприклад, за історичною традицією зберігала­ся літера ъ там, де у вимові звучав і, зокрема й на місці о, е в новозакритих складах (вънъ, жънка, тълько) у творах Івана Некрашевича, цією ж літерою передавався звук і будь-якого похо­дження в Літописі Граб'янки 1710, іноді для цього звука паралельно з ъ вживалася й літера и (априля, потимъ, тилко), наприклад, у Літописі Величка 1720 і т. п.

За історико-етимологычним принципом двома літерами - ы, и, які читалися однаково, передавався і голосний и (